Вже ніби «нормою життя» серед жінок (особливо тих, кому «за») почало скаржитися – мовляв, немає мужиків! Справжніх нормальних мужиків – ні. Повивелись.
Усміхаєтеся? Адже прихильниць цієї точки зору – мільйони. Мільйони незадоволених жінок у масштабі нашої земної кульки! У чому справа? Невже й справді дрібнішають люди? Спробуємо розібратися.
Причина перша. Частково у всьому винен фемінізм – у найгірших, тобто радикальних його проявах. Фемінізм спочатку був непоганий: організатори руху мали на увазі захист прав жінок на можливість навчатися, працювати коли, де і ким хочеться, самостійно приймати рішення тощо. – Здорова прогресивна ідея. Але втілення вийшло вкрай хворим, жінки впали в крайнощі, прикордонні з абсурдом, і все – ідея протухла і сама себе дискредитувала.
Як наслідок фемінізму і соціалізму, який переміг (де-не-де на планеті – наприклад, у нашій країні), сформувався типаж не просто самостійної, а й самодостатньої жінки, багаторазово розтиражований кінематографом і літературою. І ці жінки створили тих, хто сьогодні є нашими чоловіками.
Сучасних чоловіків у своїй виховали сильні, самостійні, зайняті жінки (а чоловіки від цього процесу, на жаль, самоусунулися, і ось результат…) – мами, виховательки та вчительки з пріоритетом роботи над будинком. Тож ці «чоловіки», як люблять їх називати «сучасні, сильні та успішні» – закономірний продукт виховання: а навіщо їм бути самостійними, якщо їх послуг і так ніхто не потребує? А навіщо бути джентльменом, якщо це сприймається у відповідь як легка дурниця? Навіщо романтика, якщо все одно ніхто не зрозуміє і не оцінить – нинішні жінки не Прекрасні, а Прагматичні. Так що все, на жаль, закономірно.
Кого виховуємо ми самі – це поки що питання без відповіді, але хотілося б врахувати помилки…
Причина друга. Чоловіки все ж таки займаються в наш час зовсім іншою діяльністю, ніж століття тому, тому і типаж чоловіків змінюється. Це неминуче. Раніше затребуваний був фізично сильний, рішучий чоловік, бо таке було життя. Тепер побут став значно простішим, людина працює в суспільстві, і передусім від неї потрібна не фізична сила, сміливість і натиск, а комунікабельність, дипломатія, інтелект, уміння перемикатися. Чоловіки стали меншими за мачо і більше гуманістами.
Ті, хто звик до мачо, почуваються обдуреними, ці чоловіки нової формації для них – якась розмазня… А ті, хто втомився від мачо, зітхнули з полегшенням: нарешті чоловіки згадали, що вони насамперед люди, і вже потім самці. Просто одна скаже «мені такий і даремно не потрібний», а інша буде все життя з ним щаслива. Якщо ми наполягаємо, що ми, жінки, всі такі різні, неповторні та неповторні, то чому ж від чоловіків вимагаємо однотипності? Залишіть їм можливість також бути всякими.
До речі, про мачо. Мачо – це красиво збоку, у кіно подивитися цікаво, на себе приміряти хвилююче: «ах, який чоловік, мені б такого»… Але в повсякденці – ух! У мачо в чомусь головна проблема: вони наголошують на своїй маскулінності (мужність тобто). А з деяких пір (коли вже давно не 15) жінку насамперед цікавлять людські риси, а не статева приналежність.
Ще одна проблема таких товаришів – шкіра завтовшки метр. Хтось колись занадто часто казав їм, що хлопчики не плачуть, ну ось мачо і виростають такими куленепробивними. З боку – красиво: «жоден м'яз не здригнувся з його вольовому обличчі», але на практиці це означає, що, наклавши заборону на власні почуття та емоції, вони намагаються цю справу поширити і на оточуючих. Тобто, нюанси типу «чому тебе коробить від матюка» і поняття «сказати грубим тоном» їм не завжди доступні.
Взагалі, надто вже демонстративний мачизм – це ознака початку в'янення чоловіка. Самоствердження за рахунок невмілих і недосвідчених молодих дівчат… Цікаво, що серед своїх ровесників-ровесниць такі люди не можуть самоствердитися, тому що їх статус там оцінюється реально – не всі гроші вимірюється.
Тобто хлопці розуміють, що життя не просто йде, а стрімко набирає темп у напрямку заходу сонця. І ось їм хочеться, щоб не було боляче за безцільно прожиті…
Найбільше це актуально для двох типів чоловіків: донжуанів, що старіють, і хлопчиків-паїнек. З донжуанами зрозуміло: все життя він був – ого-го, але ось пішли дзвіночки один за одним, що «вже не ого-го», і це наводить людину просто на паніку. «АААА, попереду старість, втрата статусу, можливостей, потенції, задоволень, емоцій… Потрібно терміново щось робити… Ще спробую – і доведу собі… і ще раз доведу…» Ну і помчало: люди намагаються прожити щодня – як останній.
Зі зразковими тихими чоловіками інша історія: вони розуміють, що життя досягло піку, розуміють, що за піком неминуче слідує спад, і теж впадають у паніку: «Як же так, життя минає, а я жодного разу не спробував всього, що було майже з будь-яким мужиком, я не чинив божевілля, невже так і невже?
Ситуація ускладнюється, якщо поряд з'являється жінка, що дозволяє все це відчути гостріше, тобто з'являється приманка, морквина.
Захід сонця життя мачо сумний. Ті, хто робить ставку на людські стосунки, з ними залишаються. А мачо, які поставили на свій пеніс, грубо кажучи, зіштовхуючись із неминучим згасанням функцій, згасають і самі як особи. Не смішно, це сумно. І це так само, як і в гарних жінок, які поставили все на красу: у них така ломка починається до півтинника – просто жах…
Причина третя – і головна. Розчарування часті тоді, коли немає чіткого розуміння, чого тобі, власне, потрібно. Треба вміти визначитися у своїх вимогах, і не бажати непоєднуваних речей, як вода та риб'ячий жир.
Якщо ми вимагаємо від чоловіка, щоб він був мачо, сильним, активним і рішучим, і в бізнесі на коні, і в будь-якому оточенні лідером, і в ліжку – ініціативним героєм-коханцем, це означає, що нам потрібен чоловік з певним гормональним фоном, тобто з підвищеним рівнем тестостерону. Але тоді безглуздо вимагати від нього, щоб він поводився, як кастрований кіт – тобто, при цьому був ще й зразковим сім'янином. Безперечно, бувають такі екземпляри, в яких і гормони сильні, а й культурний рівень високий, і виховання відшліфувало його сучки і загогуліни… тільки вони, як рідко бувають… і все більше в кіно… і все більше в кіно «не про наше життя».
А якщо потрібен чоловік м'який, лагідний, уважний, щоб порошинки здував і «цілував пісок, яким ти ходила», який пам'ятає всі річниці і дарує троянди і запалює свічки, і щоб з дітьми порочився і був добрий, як лабрадор, то треба бути готовими йти на компром. Наприклад, погодитися з тим, що такий чоловік може опинитися в ліжку не гігантом (хоча і уважним і лагідним). Гормональний фон інший…
Так що головне – визначитися з оптимальним типом і не вимагати від чоловіка, щоб він був таким набором – «все в одному флаконі». Якщо мету поставлено правильно – не буде й розчарувань.
