У 2004 році в Індійському океані стався сильний землетрус, який спричинив хвилю цунамі, яка занапастила безліч життів. Тоді, відразу після катастрофи, інформація про те лихо на ТБ була дуже скупою. Мовляв, загинуло багато людей, от дивіться, що залишилося від курорту ХХ, від міста УУ… І кадри зруйнованих до фундаментів будинків, розбитих машин, сміття, на яке перетворилися величезні міста.
Сьогодні ж, коли час минув і гіркота втрати згладилася, багато західних науково-популярних каналів дуже часто показують серед картин про колишні катастрофи фільми про те цунамі. При цьому використовують відеоматеріали туристів Пхукета, що вижили і загинули, та інших зруйнованих курортів.
Ось хтось зняв на свій смартфон: ой як цікаво! Вода втекла від берега! Ой! Рибка не встигла спливти, б'ється на піску! Ой, як цікаво, на горизонті з'явилося щось незрозуміле, якась біла смуга! Ой як цікаво! А вона все ближча! Ой! А вона вже зовсім поруч — і висока! Ой! Адже, мабуть, треба бігти…
Далі запис містить пару секунд підводної зйомки – поки вода не просочилася і не зіпсувала відеокамеру: сміття під водою, стовбури пальм, все ближче… темрява, кінець запису…
І відео тих, хто не встиг вийти на пляж із номера на третьому поверсі: ось люди блукають на колишньому морському дні, ось пішли потоки води, люди ніби прокинулися і намагаються бігти, ось їх або затягує під воду, або вони чіпляються за щось і вилазять нагору, рятуючи життя.
Хтось гине, а хтось робить «забійне» відео стихійного лиха. Сподіваються потім дорого продати? Їм це вдалося.
Хвиля цунамі рознесла та стерла з лиця Землі безліч курортів та міст Індонезії, Таїланду, островів Суматра, Шрі-Ланка. Навіть на узбережжі Африки, в ПАР, за 6900 км від епіцентру, загинули десятки тисяч людей (сьогодні вважається — від 40 до 60 тисяч!), які опинилися в цей час біля берега моря, що раптом смертельно небезпечно. Як то кажуть «wrong time, wrong place»…
При цьому на Шрі-Ланці сталося диво. Їх також накрила хвиля заввишки понад 10 метрів, у них також загинуло від 40 до 60 тисяч мешканців. АЛЕ! Тваринний світ острова майже постраждав.
У національному заповіднику тварини пішли у безпечні місця, передчуючи біду. Слони, різноманітні види котячих — вони відчули далекий землетрус і зрозуміли, що їм загрожує лихо. А тому вони втекли від небезпеки. Час для догляду мали.
Їхнє чуття та їхній відхід врятував мешканців кількох прибережних сіл — тих, хто озирається на прикмети. Жителі кількох сіл пішли вглиб острова, на пагорби слідом за слонами. І врятувалися. При цьому ті «цивілізовані» жителі Шрі-Ланки, які не звертали уваги на давнє «мракобісся» та дурні прикмети, — потонули.
Правду сказати, і серед людей давно вже є ті, хто вірить у передикторські здібності тварин.
Люди відкрили це дуже давно. Ще 373 року до н.е. найсильніший землетрус зруйнував грецьке місто Геліку. При цьому вже за 5 днів до удару в місті сполошилися тварини. Пацюки та змії почали тікати з міста. Ті жителі Геліки, що почули «знак богів» — вижили. Ті, хто був надто розумний і незалежний — загинули від землетрусу.
В Андах селяни у селах тримають канарок для передбачення землетрусів. Коли канарки починають битися і рватися з клітки — настав час вискакувати з дому і бігти.
Навіть цивілізовані японці взяли на озброєння ці «забобони та мракобісся».
На початку лютого 1975 року в Японії, у місті Хейчен, почало творитися щось недобре: з міста та його околиць почали йти жаби та змії. Адже була зима і їм належало впасти в сплячку!
Влада оголосила надзвичайний стан і розпочала евакуацію мешканців. Мешканців благополучно вивезли. А коли почалися сумніви, чи треба було звертати увагу на якихось жаб? — природа завдала удару. Землетрус силою 7.3 бали стерло з землі приречене місто…
Ось так і виходить, що людині, з її величезним інтелектом, все ще в деяких галузях знань далеко до безмозкої канарки.
Ми багато знаємо, але те, що ми не знаємо, набагато більше! І нам варто про це пам'ятати та не відкидати підказки природи. Природа завжди знає краще. А ми — «дуже розумні», як говорилося в одному анекдоті.
