Дивне це озеро – Байкал. Куди не подивишся, всюди зустрічаються рослини чи тварини, що живуть тільки в озері або на його берегах, так звані ендеміки. Враження, що ти потрапив на якийсь острів відірваний від цивілізації. Ось і та рибка, про яку мені хочеться розповісти сьогодні, трапляється тільки тут і ніде в іншому місці жити не зможе.
Звати рибку теж не зовсім звичайно – голом'янка. Подібних рибок у світі не існує. У неї немає плавального міхура, немає луски. Взагалі-то, риби без плавального міхура відомі, насамперед це глибоководні істоти, яким цей самий міхур не тільки не потрібен, він їм навіть шкідливий. При тисках, які існують у місцях проживання цих риб, він може луснути сам собою, це очевидно. А ось прісноводних таких риб немає, глибин не вистачає. Байкал тут попереду всієї планети, тільки там можуть жити глибоководні риби, до яких і належить голом'янка. У голом'янці напрочуд все: і те, що її тіло на 35% складається з жиру, і те, що вона живородна, але воістину вражає те, що вона одним махом може народити 2-3 тисячі мальків. Ось такою приголомшливою ця рибка вродила на світ.
Її російська назва прийшла із глибини століть. Виявляється, було таке в XVI столітті слово «голом'я», що означало віддалене місце від берега річки або озера. Від нього походить «голомінь» – бездонні місця, ну а далі все очевидно. У словнику Даля так і записано: «голом'янка – байкальська рибка, яка завжди тримається у голомені, на великій глибині».
Згодом вчені довели, що існують дві голом'янки – велика і мала, що відрізняються не лише фізичними розмірами, а й деякими суттєвими моментами, що й дало змогу рознести їх у різні види. Деякі відмінності настільки суттєві, що навіть люди, які нічого не знають про них, одразу можуть відрізнити одну від іншої. Так, доросла мала голом'янка залишається прозорою, і в неї через шкіру добре просвічують хребет і кровоносні судини, тоді як більша стає білястою, непрозорою. Припускають, що це спричинене різницею у вмісті жиру – у великої воно сягає 44% від ваги тіла.
Щоночі голом'янка здійснює подорожі від максимальних глибин до поверхневих шарів, де рибка ніби зависає в похилому положенні з широко розкритим ротом. Маючи хорошу реакцію, голом'янка стрімко накидається на корм, що пропливає повз – рачків, власних мальків і все, що вона може з'їсти. Після сходу сонця риба слідує за кормовими організмами, які опускаються на глибину 50-100 метрів, а потім опускається на велику глибину, куди вже не проникає сонячне світло.
Голом'янки – рибки поодинокі, в косяки не збиваються. За підрахунками, їх мешкає в озері близько 50 мільярдів штук, що становить не менше 200 тисяч тонн біомаси. Здавалося б, так багато риб, а загальна вага не така вже й велика. Справа в тому, що сама рибка невелика: довжина самок великої голом'янки не перевищує 25 см, тоді як самців – 16 см. Природно, що мала голом'янка ще менше, хоча різниця в розмірах між жіночими та чоловічими особинами у неї приблизно така сама. Вражає також, що у голом'янки дуже мало самців порівняно із самками. Посудіть самі – у великої голом'янки їх лише 3% від загальної кількості рибок, тобто виходить «що на 97 дівчат за статистикою троє хлопців». Цікаво, що з людьми трапилося б при такому розкладі? У малої голом'янки становище значно краще, але все одно приблизно на 80 особин жіночої статі припадає лише 20 самців.
Самки великої голом'янки викидають мальків у червні-серпні, після чого відразу гинуть. У малого ж різновиду вимет мальків відбувається у лютому-квітні, після чого самки теж гинуть, але в меншій кількості, ніж великі.
Саме через загибель самок і вдалося вперше дізнатися про існування цієї дивовижної риби. Зазвичай у листопаді-грудні до берегів приносило безліч мертвих рибок. Довгий час ніхто не бачив живих рибок, поки польським натуралістам, засланим туди учасникам повстання 1830 року Бенедикту Дибовському та Віктору Годлесському, не вдалося відловити у ополонці 12 живих самок голом'янки. Саме тоді було встановлено, що голом'янка є живородна риба, що виявилося справжньою сенсацією, адже до того вважалося, що тільки в тропіках можуть жити живородні риби, а на півночі риби повинні метати ікру.
Через великий вміст жиру після загибелі рибки спливали, от і опинялися на березі. За спогадами очевидців на берег вода викидала величезну кількість мертвих риб, чим успішно користувалися місцеві жителі, які збирали голом'янку, витоплювали з неї жир і продавали його купцям. Ті, у свою чергу, перепродавали жир в аптеки, оскільки лікарі використовували його при лікуванні багатьох захворювань, або вивозили його до Китаю для використання у народній медицині. Під час воєн, у яких брали участь російські солдати, голом'янки жиром відновлювали сили поранених. Промислом голом'янки та витоплюванням її жиру у дореволюційні часи займалися кустарі, жодного промислового виробництва створено не було.
Цікаво, чому ж у наші дні на березі ніхто не знаходить ні гір цих рибок, ні навіть її поодиноких екземплярів? Куди вони поділися? Адже в озері їх не поменшало. Це ще одна загадка голом'янки.
За великим рахунком цю рибу ніколи не ловили в промислових цілях, проте відомі випадки, коли рибалки їли голом'янок, що потрапили в мережі, в замороженому вигляді, в сирому вигляді, попередньо злегка присоливши і поперчивши. Взагалі лов голом'янки звичайними засобами неможливий, оскільки в зграї вона не збирається і на гачок не клює. Ось і вигадали настільки оригінальний спосіб її лову, що його визнали навіть винаходом і видали на нього патент. Спосіб справді унікальний і простий до неможливості, а вигадав його вчений іхтіолог Мамонтов. Ловлять голом'янок на розпатлані кінці капронової мотузки, в яку вони чіпляються своїми зубами.
Цікаво, звідки взялися ці рибки у Байкалі? Деякі вчені припускають, що вони сформувалися в надрах Байкалу близько двох мільйонів років тому, але є й такі, які вважають, що сам Байкал з'явився не пізніше 150 тисяч років тому, а якщо це так, то й голом'янка набагато молодша. Передбачається, що голом'янки перестали відкладати ікру, а почали метати у воду вже готових мальків, що вилупилися.
Сучасні засоби дослідження та спостереження дозволили встановити, що голом'янка живе навіть на самому дні Байкалу, на глибині до 1620 метрів, при цьому вона здійснює не один раз подорожі знизу вгору і назад. Тож чекатимемо на розкриття інших таємниць цієї дивовижної рибки.
