Дитяча гіперактивність – медичний діагноз чи особливість характеру?

Слово “гіперактивність” сьогодні звучить надто часто. Енергійне маля, галаслива дитина в дитячому садку і навіть школяр, якому складно всидіти на уроці, автоматично потрапляють до цієї категорії. Але гіперактивність – це не просто високий рівень активності, а стан, при якому нервова система дитини працює не вміє “гальмувати”: перемикати увагу, знижувати емоційне збудження та регулювати імпульсні реакції. Попросили Алісу Басєєву, педіатра, дитячого нутриціолога та засновника Школи здорової дитини та Академії дитячої нутриціології, допомогти розібратися у складному питанні – коли потрібно звернутися до фахівця.

Як відрізнити вікову рухливість від гіперактивності

Головна небезпека над самої рухливості, а в тому, що дитина опиняється в постійному стані внутрішньої напруги. Йому складно концентруватися, важко контролювати емоції, він швидко виснажується морально та фізично. Такі діти частіше потрапляють у конфліктні ситуації, зазнають складнощів із навчанням, гірше адаптуються в саду та школі.

Якщо батьки списують це на “характер” або “вік”, дитина може надовго залишитися віч-на-віч з проблемою, яка в перспективі впливає на навчання, самооцінку та емоційне здоров'я.

Активність здорової дитини

Головна відмінність – вона керована.

Може зупинитися на прохання дорослого.
Змінює поведінку залежно від ситуації.
Здатний чути та виконувати інструкції.
Рухливість з'являється спалахами, а потім відпочинок, сон або спокійна гра.

Ознаки гіперактивності

Дитина не просто багато рухається, вона буквально “не вміє” зупинятися.
Тіло і мозок працюють як у режимі постійної тривоги: йому складніше заснути, дотримуватися правил, складно дочекатися своєї черги чи спокійно сидіти на занятті.
Неможливість сфокусуватись.
Імпульсивні реакції та емоційні перепади.

У якому віці можна оцінювати симптоми

Не раніше 5-6 років, тому що до цього віку нервова система формується. Як правило, до першого класу гіперактивність пом'якшується, а увага та самоконтроль починають швидко дозрівати. Якщо цього не відбувається, звичні “капризи” та “енергійність” можуть говорити про стан, який потребує уваги батьків та фахівців.

Що потрібно виключити перед тим, як говорити про гіперактивність

Перед тим як відносити поведінку дитини до СДВГ, необхідно виключити стан, який зазвичай має схожі симптоми. Часто причина ховається над характері, а простий фізіології.

Дефіцити заліза та вітамінів, особливо залізодефіцитну анемію. При нестачі кисню клітини мозку починають працювати гірше, що може призвести до неуважності, імпульсивності, дратівливості та сну.

Нейровоспаление, коли мозок буквально перебуває у стані ” туману ” : дитина не чує звернену мову, йому складніше сприймати інструкції, він ” над контакті ” . Таке маля не вередує спеціально, сигнал між його організмом і мозком працює недостатньо стабільно.

Хронічні інфекції та віруси, які за ослабленого імунітету можуть негативно впливати на розвиток нервової системи.

Варто враховувати історію вагітності, пологів, падінь, черепно-мозкових травм та операцій – будь-який із цих факторів здатний запускати нестабільність поведінки.

Активність сама по собі не небезпечна, тривожними стають лише симптоми, які не залежать від ситуації та зберігаються місяцями: проблеми зі сном, часті істерики та агресія, складнощі у спілкуванні, затримки розвитку, деструктивна поведінка чи заподіяння шкоди собі та оточуючим.

Коли потрібно звернутися до невролога чи дитячого психолога

Прояви зі списку нижче часто пов'язані з ” поганим характером ” чи вихованням. Це спосіб дитини справлятися із внутрішнім дискомфортом, який він не може висловити інакше.

Діагноз СДВГ ставиться лише після виключення проблем зі здоров'ям. Батьки не можуть визначити діагноз самостійно, потрібна комплексна оцінка спеціалістів.

Дитина не вміє розслаблятись навіть у спокійній обстановці.
Малюк не усвідомлює межі та наслідки дій.
Сильні труднощі з адаптацією до саду чи школи.
Порушено мовлення, моторику, увагу та навички самообслуговування.

Що буде, якщо ігнорувати СДВГ та гіперактивність

Дитина, яка так і не навчилася справлятися зі стресом у дошкільному віці, потім стикається з низкою труднощів.

Погана адаптація у старших класах;
складнощі у спілкуванні з дітьми та підлітками;
конфліктність чи, навпаки, замкнутість;
низька самооцінка та відсутність впевненості;
Проблеми з навчальної концентрацією та дорослими формами ответственности.

Якщо ігнорувати проблеми, які стоять за гіперактивністю, вони накопичуються і виявляються пізніше у вигляді дорослих діагнозів: порушення травлення, головний біль, проблеми із зором, аутоімунні реакції. Тому своєчасна допомога дитині має сприйматися не як “боротьба з її непослухом”, а як профілактика виникнення серйозних проблем у її дорослому житті.

Які методи допомоги справді працюють: тактика для батьків

Найефективніший підхід – починати не з таблеток, а з базової підтримки нервової системи дитини. Поведінка – завжди наслідок внутрішнього стану, і коли тіло і мозок отримують необхідні умови, гіперактивність та імпульсивність пом'якшуються природним шляхом.

Гіперактивність – це мова дитини, за допомогою якої він як би повідомляє: “Мені важко. Мені потрібна допомога”. Завдання дорослих – не придушити “неслухняну” поведінку, а розібратися в її причинах. Коли сім'я перестає сприймати дитину як “складну” і починає бачити за спалахами емоцій перевантажену нервову систему, змінюється все: атмосфера в будинку, стосунки в сім'ї та здатність дитини існувати у зовнішньому світі. І тоді дитині набагато легше вирости впевненою, емоційно стійкою та щасливою людиною.

Що дає найбільший ефект

Коли всі показники зі списку налагоджуються нижче, симптоми СДВГ зменшуються приблизно у 60–80% дітей. Якщо цих змін недостатньо, фахівці включають медичні схеми лікування.

Харчування . Виключення харчового сміття, надлишку цукру та молочних продуктів, промислових солодощів та глютена знижує запалення та стабілізує нервову систему. Чим чистіший раціон, тим стійкіша психіка дитини.
Режим сну . Засипання до 21:00 – один із найсильніших факторів відновлення нервової системи. Діти, які лягають пізно, об'єктивно гірше розвиваються і сильніше схильні до емоційних сплесків.
Мінімізація стресу у ній . Конфлікти, крики та напруга обнулюють будь-які спроби домовитися. Коли дитина чує лише гучні зауваження батьків, вона перестає сприймати спокійну мову. Це лише захисна реакція його нервової системи.
Навички емоційного регулювання . Дітям важливо не забороняти почуття, а показувати способи їхнього безпечного вираження: тупотіти ногами, бити подушку, голосно кричати в неї, малювати злість, рвати папір. Потрібно навчити випускати свої емоції екологічно, а чи не придушувати їх чи спрямовувати інших людей.
Обмеження екранного часу . У дітей із гіперактивністю гаджети – сильний тригер перезбудження. Їм безпечно користуватись ними не більше 30 хвилин спокійного контенту на день.
Фізичне навантаження . Спортивні секції, рухливі ігри та тривалі прогулянки (2–3 години на день) допомагають скинути накопичену напругу та стабілізувати поведінку.