Що робити, якщо маленька дитина зненацька виявляє мало не патологічну схильність до брехні?
Якщо маленька дівчинка, не моргнувши оком, списує провину за розлите молоко на якогось «Петю», який щойно пройшов повз неї та наробив купу збитків?
А маленький хлопчик, попри те, що його неодноразово попереджали про покарання за неправду, раз за разом попадається на брехні?
Еда Ле Шан, автор книжки «Когда ваш ребенок сводит вас с ума» пропонує всім батькам не боротися з неправдою силовими методами, а шукати її причину. А основних причин у дитячої брехні не так уже й багато: лише дві.
Чому дитина бреше: причина перша. Дитині просто бракує уваги дорослих. Такий вид дитячої брехні найчастіше зустрічається в сім’ях, коли батьки дуже зайняті.
© ThinkstockІ звичайну розповідь дитини про що-небудь дорослі слухають неуважно. Але варто дитині відверто збрехати, як довкола цього здіймається шалена метушня, інакше не скажеш!
Дорослі кидають усі справи й збираються навколо маленького «штрафника».
Його вмовляють, йому погрожують, його заохочують за обіцянку більше не брехати. Тобто дитина сповна одержує те, чого їй так бракує: уваги дорослих.
Сумнівний спосіб? Це з погляду дорослого. А з погляду дитини мети досягнуто.
Батьки, робіть висновки!
Чому дитина бреше: причина друга. Фантазія як спосіб вирішити проблему «чарівним» способом.
Це наймиліший вид брехні. Але батьки нерідко припускаються грубої помилки. Почувши, що чашку розбив «Гаррі Потер», вони одразу жорстко гримають на дитину:
– Ти капосне дівчисько, бо брешеш!
І невинна казка, в якій так комфортно жила дитина, зруйнована варварським способом: у дитини забрали право на мамину любов.
Не руйнуйте дитячі фантазії, адже разом із ними йде дитинство! М’яко коректуйте дитячу безневинну неправду. В описаному випадку можна було б сказати:
– Я розумію, що ти вигадала Гаррі Потера, бо тобі шкода розбиту чашку. Давай домовимося, що ти більше не будеш брехати, а чашка – це ж не так важливо!
Дорослі повинні розуміти, що мотиви, через які брешуть діти, не мають нічого спільного з дорослою мотивацією. Допоки малюкові не виповниться сім років, він плутає, що відбувається не насправді, а що – по-справжньому.
© Thinkstock Дитячі страхи, сни, фантазії зазвичай більш реальні, ніж події повсякденного життя. І дитина може щиро не розуміти, за що її сварять, адже те, про що вона розказує – правда!
Ближче до семи років дитина сама навчиться проводити чітку межу між подіями реального життя та своєю фантазією.
Але в більшості випадків дитячі фантазії вже жорстко розтоптані дорослими.
Уміння фантазувати, багата уява – один із найцінніших подарунків життя. Убити це легко. Але хіба не тому таке важке й безпросвітне життя багатьох дорослих, що у дитинстві їх відучили фантазувати?
Хочеш знати, що треба робити, якщо дитина часто влаштовує істерики? Іди за лінком.
Джерело: lady.tochka.net
