Усіх дітей шкільного віку можна розділити умовно втричі групи. Перша – це діти, які люблять робити уроки. Такі діти не чекають нагадування батьків, а одразу після школи тікають за письмовий стіл. Ця група дітей планети Земля мало зустрічається, їх віднесемо у підгрупу інопланетян.
До другої групи ставляться діти, найвідповідальніші й у міру організовані. Вони також не люблять робити уроки, але… змушені їх робити без втручання потойбічних сил, тобто окриків батьків. Після недовгого словесного опору вони підповзають до щоденника із завданнями і з повільністю найстарішої черепахи на планеті сідають за письмовий стіл. Друга група та у відсотковому відношенні знаходиться на другому місці.
І остання – третя група – це нероби і лоботряси, у яких після фрази «Сядь за уроки» починається ціла низка хворобливих відчуттів: істерика, ломка, блювотні позиви, раптове пробудження апетиту, шкірні реакції у вигляді корости, шлунково-кишкові розлади.
Про те, як посадити за письмовий стіл представників цієї найчисленнішої групи, і йтиметься далі.
Найнепедагогічніший, але ефективний метод – погодинне чи щоденне матеріальне заохочення. Мінус цього методу виховання: дитина, яка звикла отримувати гроші за зроблені завдання, клянчить у вас гроші завжди і скрізь.
Найнеефективніший – це крики, лайка та ремінь. Мінуси: якщо кричати і лаятись день у день, можна підірвати здоров'я і своє, і чада. У дитини поступово з'являється стійке звикання до вашого крику, і весь ваш запал втрачає силу.
Є ще один спосіб – золота середина , ефект від нього стовідсотковий, але короткочасний. Тихим, ніжним, не терплячим заперечення голосом оголошуємо дитині, що, мовляв, ще вчора, синочку, я мав бажання купити тобі новий гаджет піеспі, поміняти модель телефону на більш удосконалену, зводити в аквапарк і спустити пару тисяч в ігровій зоні. Але… любий мій, сьогодні, дивлячись на твоє прагнення навчання, у мене зникло бажання це робити. А шкода, було б чудово відірватися на вихідних…
Дитя після цих слів закисне… а ви продовжуєте:
– Втім, у тебе є цілий тиждень для обміркування. Якщо наприкінці тижня в щоденнику не буде двійок… – і таке інше.
Дитина у задумливому заціпенінні сідає за уроки, а ви підраховуєте збитки. Метод дорогий, але… замість аквапарку можна сходити до кіно, а піеспі відкласти до Нового року. Грубо, нечесно, непедагогічно, але ефективно… Може, ваш доморощений ледар замислиться й одумається?
PS Зі своїм 9-річним сином (2 група) я домовилася. Прийшовши додому після школи, він сам спокійно і діловито ставить будильник на ту годину, яку вибере. Він дуже відповідальний та в міру організований.
Сказано – зроблено! Будильник поки не підводив, тьху… тьху… тьху…
