Вода і вогонь — дві стихії, які від природи протилежні. Тож коли людина створила перші судна для підкорення водної стихії, вона одночасно зіткнулася з парадоксальною проблемою: як приборкати вогонь на воді? Адже корабель — це не лише транспортний засіб, але й дім для десятків або навіть сотень людей. Дім, який потребує тепла, світла, гарячої їжі — всього того, що неможливе без вогню, інформує Ukr.Media.
Дерев'яний корабель
Від античних часів до XIX століття кораблебудування спиралося на єдиний доступний матеріал — дерево. Дуб, сосна, кедр — з цих та інших порід будували судна всіх типів і призначень. Щоб надати дереву міцності та водостійкості, його обробляли смолою. Щілини між дошками конопатили каболкою — прядивом, просоченим тією ж смолою. Паруси шили з лляної або конопляної тканини, а оснащення — такелаж — виготовляли з просмолених конопляних канатів.
Все це перетворювало корабель на справжнє вогнище, готове спалахнути від найменшої іскри. Навіть воскова свічка, залишена без нагляду, могла знищити величезний військовий корабель разом з усім екіпажем протягом пів години. Тому не дивно, що найбільше морський люд боявся двох речей: підводних рифів і пожежі на борту.
Але життя на кораблі вимагало використання вогню, особливо під час довгих океанських переходів. Потрібно було готувати їжу, освітлювати темні внутрішні приміщення, обігрівати каюти в холодну погоду. З роками мореплавці виробили цілий комплекс заходів, спрямованих на запобігання корабельних пожеж.
Еволюція камбуза
Найбільшу пожежну небезпеку становив камбуз — корабельна кухня. Цікаво, що в найдавніші часи кораблі взагалі не мали стаціонарних кухонь. Давньогрецькі та римські моряки уникали тривалих морських переходів, намагаючись триматися берегових ліній. На ніч судна пришвартовувалися до берега, де команда розводила вогнище для приготування їжі. В дорогу брали сухі раціони — в'ялене м'ясо, сухарі, мед, вино.
З розвитком мореплавства та появою справжніх морських суден постала потреба в стаціонарних корабельних кухнях. Перші примітивні камбузи з'явилися ще на середньовічних кораблях X-XI століть, хоча їх конструкція була дуже простою — звичайна цегляна або глиняна платформа, на якій розводили невеликий вогонь. Таку "піч" розміщували на відкритій палубі, подалі від вітрил і такелажу.
У XV-XVI століттях, коли з'явилися великі багатопалубні кораблі, камбуз перемістився під палубу. Це мало свої переваги: захист від вітру та дощу, менша хитавиця, зручність приготування їжі. Але водночас суттєво зросла пожежна небезпека. Тому моряки розробили цілу систему протипожежних заходів для камбуза:
Розташування камбуза. На великих вітрильниках Золотої доби піратства (XVII-XVIII століття) камбуз часто розміщували на середній палубі, подалі від порохового складу та інших легкозаймистих матеріалів.
Конструкція печі. Корабельна піч являла собою невеликий металевий (залізний або мідний) ящик, встановлений на платформі з піску або глини. Ця "подушка" була чудовим теплоізолятором і запобігала нагріванню дерев'яних палубних дощок. В деяких випадках піч підвішували на металевих ланцюгах, щоб компенсувати хитавицю корабля.
Захист підлоги. Підлога в камбузі покривалася металевими листами — спочатку міддю (на дорогих суднах), пізніше жерстю або залізом. Це захищало дерев'яну палубу від випадкових іскор і розлитого жиру.
Димовідвід. Над піччю встановлювався димохід, що виводив дим і іскри на зовнішню палубу. Часто верхня частина димоходу оснащувалася іскрогасниками — сітками або пластинами, що перешкоджали вильоту розжарених частинок.
Постійний нагляд. На військових кораблях і торгових суднах завжди призначався вахтовий, який стежив за вогнем у печі. Залишати піч без нагляду суворо заборонялося, особливо під час шторму.
Корабельний кухар, якого називали коком, був відповідальною особою. Він не тільки годував команду, але й відповідав за пожежну безпеку на камбузі. Нерідко правила внутрішнього розпорядку на кораблі передбачали покарання за недбале поводження з вогнем. На піратських суднах, де дисципліна була менш суворою, подібні порушення все одно каралися, адже вогонь не розрізняв піратів і законослухняних моряків.
Як освітлювали корабельні приміщення
Другим за важливістю джерелом пожежної небезпеки було освітлення. Внутрішні приміщення корабля — трюми, кубрики, офіцерські каюти — потребували штучного освітлення і вдень, і вночі, оскільки сонячне світло туди майже не проникало.
Спочатку для освітлення використовували найпростіші засоби — смолоскипи та відкриті масляні лампи. Але їхнє використання в замкнутому просторі, заповненому легкозаймистими матеріалами, було надзвичайно небезпечним. Тому з часом з'явилися більш безпечні світильники.
Свічки в ліхтарях. Звичайну свічку поміщали в захисний корпус з прозорим "вікном". У найдавніші часи для цього використовували тонкі пластини, вирізані з рогів тварин і оброблені для напівпрозорості. Пізніше ліхтарі робили зі скла, що значно поліпшувало якість освітлення і пожежну безпеку.
Масляні лампи. Починаючи з XV століття, широко застосовувалися лампи, що працювали на тваринному або рослинному жирі. Такі лампи вже мали закритий резервуар для олії і фіксований ґніт, що робило їх значно безпечнішими за відкрите полум'я.
Суворі правила. На більшості суден діяли суворі правила щодо поводження зі світильниками. Наприклад, переносити відкрите полум'я трюмом суворо заборонялося. Якщо виникала необхідність спуститися в темний трюм, використовували тільки закриті ліхтарі, перевірені офіцером.
Безпечні зони. На військових кораблях деякі приміщення, наприклад, пороховий погріб, взагалі забороняли освітлювати відкритим вогнем. Світло туди проникало через спеціальні світлові колодязі або "ліхтарні кімнати" — суміжні приміщення, відокремлені товстим склом, де встановлювалися ліхтарі.
Керосинові лампи, які згадуються у багатьох популярних описах піратської епохи, насправді з'явилися лише в XIX столітті, коли "золота доба" піратства вже завершилася. До того часу моряки цілком задовольнялися свічками та масляними лампами.
Тютюн і люльки
Коли європейці відкрили Америку і познайомилися з тютюном, паління швидко поширилося серед моряків. Здавалося б, таке заняття на дерев'яному кораблі є вершиною безрозсудства. Однак заборонити його повністю виявилося неможливим.
На військових і торгових суднах існували суворі правила щодо паління:
Обмеження за місцем. Палити дозволялося тільки на відкритій палубі, подалі від вітрил і такелажу. В трюмах і внутрішніх приміщеннях паління суворо заборонялося.
Обмеження за часом. На багатьох суднах паління дозволялося тільки у визначений час, зазвичай у світлу пору доби.
Правила безпеки. При палінні слід було використовувати спеціальні "безпечні" люльки з кришками, що запобігали випаданню тліючого тютюну. Попіл належало ретельно загасити і висипати за борт.
Контроль. На військових кораблях офіцери регулярно перевіряли дотримання правил паління. Порушників карали досить суворо — від тілесних покарань до позбавлення тютюнового пайка.
На піратських суднах правила були менш суворими, але навіть там капітани намагалися контролювати паління команди. Врешті-решт, страх перед пожежею був спільним для всіх, хто виходив у море.
Пороховий погріб
Найнебезпечнішим місцем на військовому кораблі або піратському судні був пороховий погріб — приміщення, де зберігався порох для корабельних гармат. Найменша іскра могла призвести до вибуху, який миттєво знищив би корабель.
Для захисту порохового погреба вживали особливих заходів:
Розташування. Пороховий погріб зазвичай розміщували в найнижчій частині корабля, значно нижче ватерлінії. По-перше, так порох краще зберігався від вологи. По-друге, у випадку пожежі це давало можливість швидко затопити приміщення.
Система затоплення. Більшість військових кораблів оснащувалися системою аварійного затоплення порохового погреба. Це були труби або клапани, через які морська вода могла швидко надходити до приміщення. В критичній ситуації офіцер міг віддати наказ затопити пороховий погріб, пожертвувавши боєзапасом, але врятувавши корабель.
Особливий режим. Вхід до порохового погреба суворо контролювався. Туди допускалися тільки спеціально призначені члени екіпажу. Заносити будь-які джерела відкритого вогню категорично заборонялося. Часто відвідувачі порохового погреба мусили знімати взуття з металевими підковами, щоб уникнути виникнення іскор.
Спеціальне освітлення. Для освітлення порохового погреба використовували спеціальні ліхтарі, відокремлені від приміщення товстим склом або встановлені в суміжних кімнатах.
Боротьба з корабельними пожежами
Незважаючи на всі запобіжні заходи, пожежі на кораблях траплялися досить часто. Причиною могла бути недбалість команди, пошкодження від бойових дій, удар блискавки в щоглу або просто нещасний випадок.
Коли вогонь виявляли на ранній стадії, в розпорядженні екіпажу були такі засоби боротьби з ним:
Вода. Природний гасильний матеріал був завжди під рукою. На кораблі встановлювалися спеціальні помпи, що дозволяли швидко подавати морську воду на палубу. Крім того, по всьому судну розставлялися відра з водою для швидкого реагування.
Пісок. Ефективний засіб для гасіння невеликих займань, особливо тих, що виникли від розлитих горючих рідин — олії, смоли. Мішки з піском зберігалися в стратегічних місцях корабля.
Мокрі ковдри та вітрила. Їх використовували для ізоляції вогню та запобігання доступу кисню до полум'я. Змочивши у морській воді, такими ковдрами накривали палаючі об'єкти.
Сокири та гаки. У випадку, коли вогонь вже охопив частину такелажу або палуби, доводилося вдаватися до радикальних засобів — відсікати палаючі частини й скидати їх за борт.
Екіпаж великого корабля часто проходив спеціальне тренування з пожежогасіння. На військових суднах існували чіткі інструкції щодо дій кожного моряка у випадку пожежі. Капітан або перший помічник керував процесом за допомогою свистка або барабана, подаючи умовні сигнали.
Якщо ж пожежа виходила з-під контролю, єдиним порятунком був швидкий вихід з корабля. Команда спускала рятувальні шлюпки і намагалася відійти на безпечну відстань. Це було непросто, особливо якщо вогонь вже дістався до порохового погреба.
Палаючий корабель як зброя
Цікаво, що в морських боях палаючі кораблі інколи використовували як зброю. Такі судна називали брандерами — від німецького слова "brand" (вогонь). Зазвичай для цієї мети брали старі, непридатні для нормальної служби кораблі. Їх начиняли легкозаймистими матеріалами, підпалювали і спрямовували на ворожий флот.
Техніка використання брандерів вимагала неабиякої майстерності. Корабель підпалювали так, щоб він встиг доплисти до цілі перш ніж полум'я охопить його повністю. Часто керувати брандером відправлялися добровольці, які мали покинути судно в останній момент перед зіткненням з ворогом.
Брандери були особливо ефективні проти скупчення кораблів у гавані або при штилі, коли судна не могли швидко маневрувати. Іспанська Непереможна Армада 1588 року була частково розгромлена завдяки вмілому використанню брандерів англійським флотом.
Джерело: ukr.media
