Наскільки ясно люди розуміють свої помилки, видно з того, що,
розповідаючи про свою поведінку, вони завжди вміють виставити її у благородному світлі.
Франсуа Ларошфуко
Самокритика – це здатність людини об'єктивно сприймати себе, свої слова та вчинки, бачити та виправляти власні помилки. Наявність самокритики – ознака психічно зрілої та схильної до самоаналізу та саморозвитку особистості.
Деякі люди, не досвідчені в тонкощах психології, ототожнюють самокритику з самоїдством, похмурим самокопанням і подібними негативними звичками, що породжують почуття провини та безвиході. Самоїдство – це зовсім інше, а саме постійне самозвинувачення, їдкі, болючі епітети на свою адресу, заниження своєї цінності без жодних спроб виправити становище.
Навпаки, самокритичність – це можливість оцінити себе максимально чесно і однаково відзначити свої недоліки і переваги. Це завжди має на меті виправлення, покращення себе.
Основа самокритики — система внутрішніх переконань людини, зумовлених її цінностями, принципами та певним «кодексом честі», сформованим на основі спостереження за іншими людьми, ототожнення себе з книжковими та кіногероями, наслідування своїх батьків.
Еволюційно самокритика виконує такі завдання:
- вказує напрямок самовдосконалення;
- дає об'єктивний погляд він;
- вчить визнавати свої негативні якості та недоліки;
- можливість отримувати досвід із помилок;
- мотивація до досягнення нових цілей;
- посилення сміливості та віри в себе;
- відсікання деяких негативних якостей (зазнайство, ілюзія «Я завжди правий», нетерпимість до чужих успіхів, заздрість тощо);
- готовність виправляти допущені помилки.
Неправильно вироблена самокритика призводить до таких явищ, як:
- самоприниження та самобичування;
- зниження самооцінки та руйнування особистості;
- депресія та нестабільний психічний стан;
- невпевненість у собі та своїх силах;
- апатія та бездіяльність;
- нездатність приймати рішення;
- замкнутість та байдужість;
- невіра в сили життя та в себе;
- неможливість побачити свої переваги;
- надмірна вимогливість до себе;
- почуття провини і схильність до маніпуляцій.
Як же критикувати себе правильно?
Щоб не втратити справедливості до себе, найкраще мати шкалу, сформовану зі своїх цінностей та переконань. Також потрібно мати здорову життєву позицію. Людина розумна і об'єктивно самокритична знає, що для неї важливо, може визначити, які якості потрібно розвивати, а які стають на заваді досягненню мети. Адже саме це допомагає знайти правильний напрямок для саморозвитку. У цьому випадку самокритика стане гарною підтримкою і послужить стимулом до покращення себе та досягнення успіхів.
Отже:
1. Будьте чесні із собою.
Іноді життя змушує нас до брехні (наприклад, відповідаючи на запитання про себе з боку заздрісних, неприязних людей, не варто розкривати душу і говорити так, як є насправді). Навпаки, самокритика як діалог із самим собою — це насамперед чесність та відвертість. Немає сенсу приховувати щось від себе чи виправдовуватися. Наша душа — найкращий сповідник, найтерплячіший і найчутливіший слухач.
2. Не починайте зневажати самого себе.
Жодні помилки, невдачі та провали не варті того, щоб ви перестали поважати себе. Вважайте мемуари репресованих учених, лікарів, священиків. Хоч би які уявні злочини приписувала їм сталінська зграя, вони зберігали самоповагу і почуття власної гідності. Якщо ви дійсно вчинили низько (чи через плаваючу самооцінку, чи від страху), то потрібно виправити помилку і далі працювати над собою, не відчуваючи при цьому марною чи нікчемною. Помилки це частина життя кожного з нас, але ніяк не привід відчувати до себе зневагу.
3. Утихомиріть гординю.
Гординя – карикатура на гордість, її надлишок. Це почуття може обманювати нас, переконуючи, що ми завжди маємо рацію, і не давати критично подивитись на наше життя та на окремі вчинки. Утихомирення гордині дозволить нам стати на один щабель з іншими людьми і почати виявляти до них більше поваги, інтересу і самим ставати багатшими душею та цікавіше.
4. Не формуйте у себе комплекс «вічно винного».
Розуміти та виправляти свою провину необхідно – це прояв совісті. Однак якщо вина висить багаторічним вантажем на шиї, це призводить до самоїдства, депресії, відчуття себе нещасним та нікому не потрібним. Спокута провини – необхідна міра очищення себе і простору навколо.
5. Нарощуйте мудрість.
Коли ви почали розвивати в собі самокритику, ваше ставлення до самого себе, світу, людей почало змінюватись. Збирайте крихти нового досвіду, записуйте ваші особисті висновки, формуйте у себе основи мудрості.
6. Прислухайтеся до розумних, доброзичливих людей.
Далеко не завжди людина здатна самостійно побачити те, в чому вона неправа або помилилася. Зате це можуть чудово бачити ті, хто поряд. Багато чесних людей, які володіють безкорисливим людинолюбством, бажають вам добра і самі хочуть, щоб ви стали кращими.
7. Критикуйте себе вголос наодинці із собою.
Це дуже корисний та ефективний прийом. Промовляючи вголос вашу помилку і шляхи її виправлення, ви чуєте себе, немов з боку, і можете в потрібний момент відкоригувати якісь висновки, висновки, швидше виправити становище, що склалося.
Завжди пам'ятайте, що завдання самокритики — навчити себе розмірковувати і бути відвертим із самим собою, щоб досягти нового рівня, ставши здатним долати свої слабкості та помилки. Самокритика служить основною об'єктивною самооцінкою і вкрай необхідна будь-якій людині.
