Прощення — мабуть, найскладніша річ, з якою доводиться стикатися людині. Хіба можна пробачити того, хто заподіяв вам біль, фізичний чи душевний? Як можна забути зраду коханої людини? Перестати думати про егоїстичних батьків? Пробачити і відпустити того, хто образив, поранив, принизив, зрадив вас?
Дослідження в галузі позитивної психології, зокрема роботи доктора Тайлора Бена-Шахара, підкреслюють, що прощення є одним із ключових елементів для досягнення тривалого щастя та благополуччя. Воно сприяє зниженню рівня стресу, покращенню якості сну та зміцненню імунної системи, оскільки хронічна образа є потужним фізіологічним стресором.
Це одвічне питання, що постає перед кожним, хто зазнав глибокої кривди. Коли біль настільки сильний, здається майже неможливим навіть думати про прощення, не кажучи вже про його реалізацію. Парадокс полягає в тому, що саме в моменти найбільшого страждання пошук шляху до прощення стає найактуальнішим, хоча й найважчим завданням. Це як намагатися побачити світло крізь туман болю, що засліплює.
Прощення — необхідна частина життя. Кожна людина рано чи пізно стикається з несправедливістю, лицемірством, обманом, брехнею, емоційним болем. На жаль, часто ці негативні почуття викликають саме близькі люди. Тому так важко пробачити того, кого ви вважали рідною людиною.
Психологія називає це явище "реляційною зрадою", коли порушуються фундаментальні очікування та довіра у близьких стосунках. Такий тип зради, на відміну від образи з боку незнайомої людини, завдає значно глибшої травми, оскільки руйнує не лише зовнішні обставини, а й внутрішню картину світу, де ця людина займала особливе місце.
І дійсно, біль від зради близької людини відчувається зовсім інакше, ніж від сторонньої. Це не просто образа, це відчуття, ніби земля йде з-під ніг, бо руйнується довіра до тих, хто мав бути опорою. Мені завжди здавалося, що така зрада залишає не просто рану, а діру, яку потім доводиться з неймовірними зусиллями заповнювати, намагаючись відновити віру в інших і в саму можливість близьких стосунків.
Проте, навчитися прощати повинен кожен, оскільки від цього залежить ваш душевний, емоційний стан і рівновага. Жити з тягарем відповідальності, який ви не в силах винести, дійсно важко. Постійні думки про минуле можуть викликати апатію, депресію, нав'язливі стани. Зіткнувшись з емоційним болем, ви можете закритися в собі і перестати довіряти людям. Жити, зберігаючи в собі образу, дійсно важко. Саме тому прощення необхідне в першу чергу вам, а вже в останню — кривднику.
Хронічна образа може мати не тільки психологічні, а й серйозні фізіологічні наслідки. Дослідження показують, що люди, які довго тримають образу, мають підвищений рівень кортизолу (гормону стресу), що призводить до збільшення ризику серцево-судинних захворювань, проблем з травленням і ослаблення імунної системи. Це підтверджує, що прощення — це акт самозбереження.
Думка про те, що прощення потрібне насамперед мені, а не кривднику, стала для мене справжнім відкриттям. Довгий час я помилково вважала, що прощаючи, я виправдовую дії іншої людини, але насправді це звільняє мене від її впливу. Це як скинути важкий рюкзак, який я сама обрала нести, незважаючи на вільні руки. Тягар образ настільки виснажує, що забирає енергію, яку можна було б направити на створення чогось кращого.
Прощення здатне позбавити вас від болю, образи, гніву і злості. Звичайно, воно, подібно до чарівної палички, не зітре спогади. Прощення зробить дещо іншу роботу: змінить ваше ставлення до ситуації, замінивши гнів на спокій, розуміння і прийняття.
У сучасній психології, зокрема в роботах таких дослідників, як Роберт Енрайт, виділяють важливі кроки, які повинні зробити кожна людина, яка бажає позбутися образи і навчитися прощати. Його "Процесуальна модель прощення" є однією з найвпливовіших і найдослідженіших.
Роберт Енрайт, який вважається піонером у науковому вивченні прощення, розглядає прощення не як єдиний акт, а як складний психологічний процес, що включає чотири основні фази: розкриття, прийняття рішення, роботу та поглиблення. Цей підхід допомагає людям усвідомлено проходити через етапи зцілення, а не просто "забути і рухатися далі". Більше про його модель можна дізнатися в публікації APA PsycNet.
Мені подобається думка про те, що прощення не стирає спогади. Це дуже реалістично, адже пам'ять є невіддільною частиною нашого досвіду. Справжнє прощення, як я відчуваю, полягає в перетворенні гострого болю, що викликає спогад, на просто факт минулого, який більше не має влади над моїми емоціями. Це активна внутрішня робота, а не пасивне забуття, і це дає відчуття контролю над власним емоційним ландшафтом.
Ось ці кроки:
Свідома відмова від страждань
Повертаючись подумки до однієї і тієї ж теми, ви програєте той самий сценарій, який і викликає у вас негативні емоції. Ви буквально дозволяєте собі страждати, відчувати біль і приниження. Особливо важко відмовитися від цих почуттів, якщо ви щодня бачитеся з кривдником. Можливо, щоб зробити перший крок, вам доведеться перестати спілкуватися з цією людиною.
Це явище в психології називається румінацією — циклічним, повторюваним обдумуванням одних і тих же негативних думок і емоцій. Дослідження Сьюзен Нолен-Хоексема, професора психології Стенфордського університету, показали, що румінація є ключовим фактором у розвитку та підтримці депресивних і тривожних станів, оскільки вона не сприяє вирішенню проблеми, а лише поглиблює емоційний біль.
Як часто я ловила себе на тому, що годинами переграю в голові діалоги, уявляю різні сценарії, яких ніколи не було, і знову й знову відчуваю ту саму образу. Це виснажує. Розуміння того, що це мій свідомий вибір дозволяти собі страждати, стало для мене викликом.
Визнання своїх почуттів
Найгірше, що може зробити людина — це заперечувати свої емоції та почуття, придушувати їх. Це так зване штучне прощення — тобто ви робите вигляд, ніби те, що сталося, нічого не означає для вас. Однак приховані почуття з часом проявлять себе, обов'язково знайдуть вихід у невдоволенні, періодичних істериках, депресії, нестабільному настрої. Визнання своїх почуттів допоможе відмовитися від них.
Суспільство часто вчить нас бути сильними, "не показувати слабкості", і це може призвести до небезпечної звички ховати свої справжні почуття. Я сама не раз намагалася "просто забути" образу, але вона лише накопичувалася всередині, перетворюючись на гнів, що потроху роз'їдав зсередини. Дозволити собі відчути біль, сум, злість — це перший крок до їхнього справжнього зцілення, незважаючи на те, наскільки це може бути некомфортно.
Звільнення від гніву
Кожна людина, яку образили, спочатку відчуває злість і гнів. Вже потім ці почуття маскуються, їх інтенсивність знижується, тому що ви свідомо відмовляєтеся від цих негативних емоцій. Але це саме те, чого ви не повинні робити! Висловіть свій гнів: можна висловити все кривднику або, якщо такої можливості немає, написати всі думки на папері, поділитися ними з близьким другом.
Важливо розрізняти деструктивне вивільнення гніву (спрямоване на руйнування стосунків або шкоду собі/іншим) та конструктивне. Психолог Даніел Ґоулман у своїй праці "Емоційний інтелект" наголошує на важливості розвитку навичок емоційної саморегуляції, яка дозволяє усвідомлювати гнів, розуміти його причини і висловлювати його у спосіб, що сприяє вирішенню проблеми, а не її ескалації.
Гнів — це потужна і часто незрозуміла емоція. Тривалий час я боялася свого гніву, думаючи, що він робить мене поганою людиною. Але згодом я зрозуміла, що гнів — це сигнал, який вказує на порушені кордони або несправедливість. Можливість висловити його, навіть якщо це просто написаний лист, який ніколи не буде відправлений, дає неперевершене відчуття полегшення і ясності. Це допомагає розібратися, що саме мене розлютило, і що я можу зробити для себе.
Відмовитися від провини
Як не дивно, але зазвичай саме жертва відчуває себе винною в тому, що сталося. Часто можна зустріти такі судження: «Якби я сама не спровокувала його», «Якби я вчинила інакше» і т. д. У цьому випадку важливо пам'ятати, що те, що сталося, не є вашою провиною. Подумайте, який саме біль завдав кривдник? Він завдав вам фізичну чи душевну травму? Зачепив вашу гордість чи заплямував честь? Відповідь допоможе вам подивитися на те, що сталося, з погляду спостерігача і знизить інтенсивність негативних емоцій.
Самозвинувачення жертви часто пов'язане з "гіпотезою справедливого світу", вперше описаною Мелвіном Лернером. Згідно з цією теорією, люди мають глибинну психологічну потребу вірити, що світ є справедливим місцем, де хороші речі трапляються з хорошими людьми, а погані — з поганими. Коли відбувається несправедливість, деякі люди (в тому числі й самі жертви) намагаються знайти "причину" у поведінці жертви, щоб зберегти свою віру в справедливий світ і відчуття контролю над власним життям.
Це одна з найпідступніших пасток, у яку я сама неодноразово потрапляла. Легше припустити, що ти сам винен, бо це дає ілюзію контролю: мовляв, якби я поводилася інакше, цього б не сталося. Але це хибний шлях. Звільнення від провини, яку я не несла, стало для мене одкровенням. Усвідомлення того, що дії іншої людини є її відповідальністю, а не моєю, дало неймовірну силу і відчуття справедливості, яку я сама собі повернула.
Спробувати зрозуміти кривдника
Це, мабуть, найважчий крок. Іноді його неможливо зробити: наприклад, якщо дії кривдника завдали вам важкої болі. Але не потрібно намагатися повністю зрозуміти людину. Досить побачити її слабкості, усвідомити мотиви, які спонукали її вчинити це, осмислити ситуацію. Це допоможе значно зменшити душевний біль.
Розуміння мотивів кривдника не означає виправдання його вчинків чи зняття з нього відповідальності. Це скоріше когнітивний процес, який дозволяє "деперсоналізувати" образу, змістивши фокус з особистої атаки на вас до поведінки, що могла бути зумовлена власними проблемами, страхами чи невіглаством кривдника. Цей підхід часто використовується в когнітивно-поведінковій терапії (КПТ) для зменшення інтенсивності емоційних реакцій.
Навіть найменша спроба поглянути на ситуацію очима кривдника, не виправдовуючи його, а лише намагаючись зрозуміти контекст його вчинку, може бути неймовірно важким, особливо коли біль ще свіжий. Проте, кожен раз, коли мені вдавалося побачити в іншій людині не чистого злодія, а просто істоту зі своїми власними ранами чи обмеженнями, я відчувала, як частина мого власного болю зменшувалася. Це як бачити не лише фасад, а й те, що стоїть за ним.
Дати собі час
Ще одна помилка, яку роблять люди під час прощення — це спроба пробачити кривдника занадто швидко. Звичайно, почуття, які ви відчули, жахливі, і хочеться швидше позбутися їх. Однак тут діє негласний закон: чим важчою була завдана травма, тим більше часу потрібно на прощення.
Процес прощення має багато спільного з процесом горювання, який детально описала Елізабет Кюблер-Росс. Хоча прощення не є горем у прямому сенсі, воно також вимагає проходження через різні стадії (заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття), і спроба прискорити ці етапи часто призводить до їхнього повторного переживання або "застрягання" на одній із них.
Повернути собі контроль над життям
Це завершальний крок. Зробити його швидко не вийде — спочатку ви повинні успішно пройти попередні 6 кроків. Коли ви відчуєте, що більше не відчуваєте злість, образу, страх, ненависть стосовно кривдника, що ви перестали вважати себе винними, тоді і настане час зробити останній крок. Пробачити — означає прийняти те, що сталося, і перестати давати йому негативну оцінку.
Це відчуття, коли минуле більше не має влади над тобою, є, мабуть, одним з найвищих проявів внутрішньої свободи. Це не означає, що подія стерлася з пам'яті, але вона більше не викликає того самого гострого болю. Це як спогад про шторм, який ти пережив — ти знаєш, наскільки він був руйнівним, але тепер ти стоїш на сухому березі, сильніший і мудріший.
Ця стаття не є заміною професійної психологічної допомоги, якщо ви переживає глибоку травму.
Джерело: ukr.media
