Хочеш солодкі цукерки? Почорніють і обов'язково болітимуть зуби! Хочеш піти гуляти подалі за двір, на будівництво? Впадеш у шахту, зламаєш шию і лежатимеш усе життя в гіпсі та на розтяжках. Чи збираєшся піти з хлопчиками в кіно на нічний сеанс? Принесеш, молода, у подолі, будуть крики та безсонні ночі, заміж із дитиною ніхто не візьме, і дуже про це кіно згодом пошкодуєш.
Як тільки дитина починає соціалізуватись, вона поступово усвідомлює, що деякі речі не випадкові, за щось доводиться розплачуватися. За цукерку треба говорити бабусі спасибі, за булочку в магазині – платити гроші, за мультик увечері – прибрати іграшки. Найпростіший приклад такого парадоксального мислення – «Не смійся, плакатимеш!». Впевнена, багато хто з нас стикався в дитинстві з тим, що втомлених батьків дратував наш нестримний сміх.
Добре, з булочкою в магазині я погоджуюся – товарно-грошові відносини ніхто ще не скасовував. Набагато гірше, коли починає здаватися, що платити в житті треба за все – за кохання, за увагу, за усмішку та прийняття – речі, які покладені кожній людині за правом народження.
Це і є одна з головних помилок у вихованні – твердження, що «мама тебе любитиме, тільки якщо ти слухатимешся – доїдати всю кашу – добре вчитися – чистити зуби – не дружити з хуліганами – вступиш на юридичний – відповідатимеш нашим очікуванням…»
Ось і виростають дорослі, впевнені, що за все добре, що в них відбувається, треба розплачуватися. Так, світлі періоди життя іноді компенсуються темними – можливо, інакше ми не сприймали б їх як світлі. Але темні в жодному разі не є платою за ту радість, яку ми відчуваємо, – вони відбуваються власними силами, незалежно від того, скільки хорошого у нас сталося і за який період.
Більше того – перебуваючи під владою помилок щодо того, що за все в житті треба платити, ми часто починаємо шукати погане і в доброму.
Чоловік носить на руках, дбає, готовий принести зірку з неба? У чому ж каверза? – Мабуть, він алкоголік і мало заробляє!
Не п'є, не курить, бігає вранці, їсть тільки здорові продукти, грошей вистачає не лише на необхідне, а й на надмірність… – Мабуть, у нього десять коханок та п'ятдесят дітей!
Ми нервово запитуємо себе, гризучи нігті і одночасно судомно намагаючись знайти його пароль ВКонтакте, щоб викрити в зраді. Немає жодної жінки у діалогах? Напевно, він гомосексуаліст, і йому в особі жінки потрібне соціальне прикриття.
І так далі – якщо шукати чорне у білому завжди, то завжди знайдеться, до чого причепитися та знецінити стосунки. Якщо ні в поведінці, ні в особистості партнера явних недоліків не знаходиться, любителі за все платити починають буквально провокувати неприємні ситуації – хамити, ображати партнера, закочувати атомні скандали та руйнівні істерики на рівному місці – просто щоб зняти нестерпне напруження очікування чогось поганого як покарання. Деякі починають неконтрольовано їсти та товстіти, щоб втратити фізичну привабливість, або навіть показово змінювати – щоб викликати гнів партнера хоч у такий спосіб.
А там уже все повернеться на кола свої – або партнер виявиться знайомо неідеальним, і за зраду дасть-таки в обличчя, або просто піде, не в змозі терпіти цей вибух емоцій. Зрозуміло, не варто впадати в іншу крайність і некритично до нього ставитись, безоглядно прощаючи всі промахи та знаходячи виправдання всім його вчинкам. Просто треба сприйняти як даність, що не за все в житті треба платити.
Найкращі речі, такі як любов, прихильність, дружба, захоплення, натхнення і так далі – те, що ми можемо отримати від спілкування з іншими людьми, – дано нам безкоштовно і завжди є у достатку.
