Напевно, дуже багато дітей, які живуть у містах, рано чи пізно починають просити батьків завести якусь тварину, хоча б хом'ячка чи папужку, а найсміливіші наважуються на розмови про собаку, бажано великий.
У деяких дітей, як у Маля з мультика про Карлсона, мрія мати чотирилапого друга збувається, після довгих умовлянь і навіть сліз. У мультику все закінчується позитивно – Малюк отримав свого собаку, батьки змирилися і всі щасливі. Але реальне життя від мультфільмів дещо відрізняється.
Маленькі цуценята – вони такі милі.
Породисті цуценята, вони такі гарні, такі веселі, задерикуваті, від них стільки позитиву та радості в будинку! І так добре тренують силу волі, швидкість реакції у своїх нових господарів. А як чудово вони дисциплінують всіх членів сім'ї, змушуючи їх прибирати кілька разів на день і уважно оглядати простір, перш ніж зробити крок, щоб не опинитися в самому центрі калюжі або купки.
Маленьке цуценя в будинку – це чудова нагода взяти відпустку на кілька місяців, щоб мати можливість вчасно годувати та прибирати за вихованцем. Крім того, цуценята не повинні надовго залишатися вдома одні, це може травмувати їхню ніжну психіку і призвести до того, що весь негатив їм доведеться виражати в погризанні предметів інтер'єру, взуття та одягу домочадців.
Щеня-підліток…
І ось улюбленому вихованцю вже виповнилося півроку, зроблено всі необхідні щеплення, і квартира більше не виглядає як мінне поле, собака вже навчилася гуляти і все робити на вулиці. Ну, майже все, якщо виводити її 4 рази на день.
На цьому етапі виникає питання – де гуляти та з ким гуляти. Не секрет, що сучасні вітчизняні міста не дуже добре обладнані для прогулянок не лише собак, а й людей. Вигулювати собаку на клумбі, дитячому майданчику, та й просто у дворі, залишаючи за собою купи цінного екологічно чистого добрива, м'яко скажімо, негарно. Але цю проблему можна вирішити за допомогою пакетів, у які доведеться акуратно складати свої рідні собачі какашки. Свої, кажуть, не пахнуть.
Пахнуть, повірте, і дуже. Якщо перспектива возитися з купками-смердячками на очах у сусідів та перехожих не здається надто привабливою, це може бути вагомим аргументом, щоб собаку не заводити.
Питання з ким гуляти теж цікаве. Якщо, поступившись умовлянням дитини, довелося вибрати собачку великої породи, то гуляти з нею дитина одна не зможе, тож доведеться вигулюватися всім разом. Щодня. У будь-яку погоду.
Цуценя-переросток та дитина-підліток
Цуценя виросло і перетворилося на красивого, розумного, слухняного, вихованого собаку. Він уже не ламає меблі, не гризе взуття та стільникові телефони, не псує килими. І дитина, заради якої собаку заводили, теж підросла і цілком може сама вигулювати свого вихованця і доглядати його.
Здавалося б, все чудово. Але, як відомо, людина у віці семи років і вона ж трьома-чотирма роками пізніше – зовсім різні особи. Не факт, що той, хто раніше клятвенно обіцяв вичісувати, годувати і вигулювати свого собаку, подорослішавши, не вирішить, що погарячкував. А ще нові друзі, нові захоплення, перший манікюр, перша закоханість, заняття з репетиторами. І часу на собаку вже не залишається, тому честь доглядати тварину знову дістається батькам.
Старість підкралася…
Собаки живуть недовго, а такі великі породи, як, наприклад, ньюфаундленд чи сенбернар, вже у шість років – люди похилого віку. І в них з'являються старечі чудасії та хвороби. Проблеми травлення, погіршення зору та слуху, стареча сварливість та метеоризм. Вже ніхто не хвалить собаку на вулиці за красу та граціозність, а все більше співчують. Бідолашний, старий уже зовсім, і ніжки кульгають, і вовна не блищить…
Чи захоче вже доросла дитина доглядати такого вихованця, невідомо. Йому потрібно готуватися до випускних іспитів. Можливо, він захоче вступати до вишу в іншому місті. А батьки й так уже звикли щодня із собакою вигулюватися. У будь-яку погоду.
Собачий вік
Найтяжче – це коли, вигулюючи рідного старого пса, замислюєшся, а чи доживе він до наступної весни (нового року, першого снігопаду, осіннього листопада). І в якийсь момент доводиться приймати рішення, чи продовжувати лікування собаки, чи…
Залишаться спогади, залишиться розгубленість, чому вдома ніхто не біжить зустрічати, розкидаючи дрібні меблі, і облизувати смердючим мокрим язиком. Залишиться рефлекс схоплюватися щоранку, щоб у будь-яку погоду виходити гуляти. Ні на хвилину не виникне жаль про те, що зважилися завести собаку, поступившись проханням дитини.
Але на запитання «А чи хотіли б завести іншого собаку великої породи?» відповідь буде однозначною – ні, ніколи.
Може, французьку бульдожку…
