Деякі з них знаходять нову сім’ю на Батьківщині, хтось – за кордоном
Проблема знедолених дітей для України надзвичайно гостра. За її вирішення беруться державна влада, громадські організації і «просто люди». Ми розмовляємо з Дарією Касьяновою, яка курирує у Фонді Рината Ахметова «Розвиток України» проект «Цій дитині потрібна родина»:
– Даріє, скільки дітей в Україні потребують усиновлення?
– Близько 29 тисяч.
– Число жахливе…
– Так, особливо якщо врахувати, що щорічно воно збільшується на 15 тисяч.
– 15 тисяч дітей щорічно втрачають сім’ю?! Чому?
– Здебільшого це діти з неблагополучних сімей. Адже сьогодні в Україні понад 138 тисяч так званих кризових, неблагополучних сімей. Українським законом чітко прописано, які сім’ї потрапляють під цю класифікацію. І 138 тисяч – це тільки ті, до кого Закон добрався. У реальності їх значно більше.
– А скільки дітей усиновляють?
– Покажу в тенденції:
2007 рік – 1784 дитини знайшли нову сім’ю;
2008 – 2066 дітей;
2009 – 2374 дітей.
– Тобто тенденція обнадіює?
– Якщо дивитися тільки на ці цифри – то так. Завдяки посиленій роботі органів влади та громадських організацій кількість усиновлених дітей зростає. До цих цифр можна додати і 1895 дітей, які в 2009 році знайшли свою родину в дитячих будинках сімейного типу, в прийомних сім’ях, під опікою. Але не забувайте про ті 15 тисяч дітей із кризових родин, які щорічно поповнюють цю «армію»…
– Хто з громадян України має право всиновити дитину? Чи є обмеження за віком, сімейним станом, матеріальним достатком?
– Звісна річ, закон усі ці нюанси чітко обумовлює. Якщо хочете дізнатись подробиці – зайдіть на наш сайт www.sirotstvy.net. А заодно подивіться й на обличчя дітей, яким дуже потрібна допомога, а що як у серце щось тьохне і у світі хоч би однієї дитини знову засяє сонце.
– Чи всиновляють українських дітей іноземці?
– Так, торік іноземних батьків знайшли 2 156 наших дітей.
– А тут є якісь обмеження?
– Із самого початку: дитина, яка з якихось причин втратила сім’ю, протягом року може бути всиновлений тільки українцями. За умови, що в її здоров’ї немає якихось дуже серйозних патологій. І тільки через рік її можуть побачити іноземці.
– Чи відслідковується державою доля дитини, яка виїхала за кордон?
– На жаль, Україна так і не підписала Датської конвенції, що дає змогу не зводити погляду з дитини і після її всиновлення іноземцями. Між країнами існують угоди, домовленості. Питання контролю входить в обов’язки консула. Але все, що не має сили закону, самі розумієте, виконується так собі.
– Тобто дитина зовсім зникає з поля зору України?
– Я не можу прокоментувати кожен випадок усиновлення, але в нашій практиці роботи є такий випадок: ми довго шукали батьків дівчинці з серйозними проблемами в здоров’ї. Порок серця, атрофовані м’язи… Вона сирота з народження, усі шість років її життя. Але на сьомому році життя доля усміхнулася їй – і дівчинка поїхала до Америки. І зв’язку зі своїм дитячим будинком не втратила: вона сама та її батьки часто телефонують директору інтернату, пишуть листи.
– Дітей якого віку усиновляють найбільш охоче?
– Маленьких, безперечно. Але це не означає, що ті, кому виповнилось шість і більше років, повинні змиритись зі своєю гіркою долею. У нас є приклади всиновлення дітей 10, 14 років. Ніколи не треба втрачати надії. І тим більше – відвертатися від цієї проблеми, удавати, що її не існує.
Чужих дітей справді не буває, і що раніше кожен із нас зрозуміє це, то спокійнішим буде наше майбутнє. Не треба забувати, що ті 15 тисяч нещасних дітей стають дорослими. Але з чим приходять вони в доросле життя, якщо їхнє дитинство – суцільний біль? Наша байдужість риє нам яму. Подумайте про це…
А ти могла б усиновити дитину з неблагополучної сім’ї?
Джерело: lady.tochka.net
