В останні десять років мої дорослі діти не хочуть спілкуватися зі мною і лише зрідка телефонують на дні народження. Спочатку я сильно переживав з цього приводу, але познайомившись з працями великих людей і добре все обміркувавши, в останні кілька років я нарешті почав насолоджуватися життям і зараз розповім, чому, інформує Ukr.Media.
Час на себе
"Діти — як особняк, в якому ви ніколи не будете жити: довго, дорого, нервово, а в кінці вони ще йдуть".
На дітей йде дуже багато часу і сил, навіть якщо вони десь далеко: можна сотню разів прокрутити невдалу розмову, переживати про їхні невдачі, злитися, що вони не чують і не слухають — це виснажує.
Я не шкодую ні про секунду, витрачену на дітей, але тверезо дивлюся правді в очі: прийшов час витрачати енергію виключно на себе і відпустити. Я готовий відповісти на дзвінок у будь-який час дня і ночі, вислухати і почути, але я більше не чекаю.
"Очікування виснажує подібно до посухи: ви чекаєте, що ось-ось піде дощ, але від цього очікування сухість стає нестерпною".
Одного ранку я встав і зрозумів: навколо нікого немає, абсолютно ніхто не знає, як я проведу день. Нікому до цього немає справи — хоч кричи. Стало самотньо і трохи страшно — це те відчуття, коли ви запливаєте на середину озера і розумієте, що під вами порожнеча, величезний простір, який поглине вас без жалю, якщо не рухатися хоча б трохи. Я зрозумів, що ця порожнеча поглине і мене, якщо я нічого не буду робити.
І я зробив те, що відкладав останні п'ять років — пішов у свою стару майстерню, а думки залишив вдома. Це було захопливе, буквально як у дитинстві: я почав робити крила для моделі мого улюбленого аероплана. Три години пролетіли як мить. В той момент я зрозумів, що у мене нарешті є час на себе і ніхто його не відніме.
Це стало важливим відкриттям: під час, виділений на себе, думати про себе! Мене буквально осяяло! Все моє життя, у вільний час, я думав про кого і про що завгодно, але не про себе.
Діти повинні піти, набити свої гулі та досвід
У природі контакт дорослих дітей з батьками — вкрай рідкісне явище. Як тільки істота стає самостійною одиницею з точки зору фізичного розвитку, вона залишає батьківський ареал. В іншому випадку починається конкуренція або повна стагнація дитини під батьківським гнітом.
"Якщо діти пішли — це не означає, що вони вас не люблять".
Ритм життя батьків і дітей зовсім різний, від чого і виникають проблеми.
"Діти, будь-що-будь, намагаються набути новий досвід. Батьки, будь-що-будь, намагаються запхати в дітей свій досвід".
Тут і стикаються дві ріки.
«Діти»: "Ми хочемо все дізнатися самі!" і «Батьки»: "Ми вже все знаємо! Зараз розповімо!".
Якщо перемагають батьки і дитина не йде, вона так і залишається дитиною назавжди.
Процес сепарації (розділення) дітей від батьків — це здоровий і природний процес, який йде на користь як дітям, так і батькам. Буддисти вважали, що знання, порівняно з досвідом — це ніщо. Скажіть дитині, що конфорка гаряча і буде боляче, якщо вона покладе туди руку — так у неї буде концептуальне знання. Але Буддисти вважали, що для дитини — це ніщо і в цей світ вона приходить за досвідом.
Життя починається там, де присутній досвід. Тільки в той момент, коли дитина торкнеться гарячої конфорки і скрикне: "Ай!" у неї з'явиться досвід, а не ефемерне знання. Це головне прагнення наших дітей — свій досвід.
І скільки б мені, як батькові, не хотілося б щось порадити дітям або просто поговорити, якщо я дійсно їх люблю, то повинен відпустити, щоб вони отримали свій досвід.
Навчившись жити з собою, зникає страх старості
Жити наодинці з собою спочатку незвичне і складне. Для мене це такий же новий досвід, як і для дітей. Хочеться, щоб хтось навідувався, дзвонив, цікавився моїм станом і всіляко тішив моє его.
Фрейд вважав, що всякий, хто знаходить розраду свого життя лише в комусь, приречений бути нещасним і тільки той, хто може бути щасливий наодинці з собою, буде по-справжньому щасливий.
"Той, кого ви любите і в кому бачите підтримку, одного разу покине вас — це закон життя. Люди ставлять свої життя в залежність від інших людей і неодмінно потрапляють у пастку".
Фрейд вважав, що більшість людських нещасть відбувається якраз тому, що ми занадто багато покладаємо на інших людей.
Люди створюють залежність один від одного і страждають, коли все йде не за планом. Навчитися жити з самим собою, навчитися займати себе і проводити час з інтересом — ось, що важливо для людини в віці.
Я довгий час боявся старості, мене мучило те, що колись настане і мій кінець, а поруч нікого немає, мене це буквально лякало.
Справжнім відкриттям для мене стало те, що навчившись жити наодинці з собою, насолоджуватися своїм вільним часом і розпоряджатися ним, а не нудьгувати і тужити, я перестав боятися свого головного страху — старості і відходу з цього життя!
Самотність породжує наші думки.
"Самотній не той, у кого немає друзів, а той, кому самотньо з самим собою".
Сподіваюся думки зі статті будуть комусь корисні і допоможуть також, як і мені, в складний і потрібний момент.
Джерело: ukr.media
