Дослідники з Кіотського університету запропонували генетичне пояснення муркотіння у домашніх кішок — одного з найзагадковіших звуків у світі тварин.
Біологи вивчили поведінку і ДНК 280 кішок, щоб з'ясувати, чому одні вихованці частіше муркочуть і "спілкуються" з людьми, а інші — рідше. Власники заповнювали анкети, в яких вказували, наскільки часто їхні тварини видають такі звуки. Отримані дані зіставили з генетичними особливостями тварин.
З'ясувалося, що на частоту муркотіння може впливати довжина гена андрогенного рецептора, що відповідає за сприйняття тестостерону. Кішки, у яких цей ген коротший, виявляли більшу схильність до вокалізації — особливо це було помітно у самців. Вони не тільки частіше муркотіли, а й загалом були більш "балакучими".
Примітно, що довга версія цього гена зустрічається виключно у домашніх кішок і відсутня у їхніх диких родичів. Вчені вважають, що така мутація могла закріпитися в процесі одомашнення, коли тварини почали активніше використовувати звуки для взаємодії з людьми.
Автори дослідження підкреслюють: отримані результати підтверджують гіпотезу про те, що муркотіння — це не просто фізіологічний рефлекс, а важлива форма соціальної поведінки, що сформувалася під впливом життя поряд з людиною. Генетичне розуміння цієї особливості, на їхню думку, допоможе глибше дослідити еволюційні процеси, що лежать в основі одомашнення, і поліпшити взаємодію між людьми та їхніми вихованцями, інформує Ukr.Media.
Джерело: ukr.media
