Як це не дивно, у міфології слов'ян особливе місце займає маленький колючий їжачок.
З давніх-давен слов'яни боролися з нечистою силою оберегами, пов'язаними з їжаком, за допомогою цих маленьких створінь лікували серйозні хвороби.
Згідно з легендами, їжак настільки мудрий, що навіть Бог, створюючи землю, прислухався до його порад. Хоча за іншими переказами їжак має сумнівне походження: чорт сидів на пеньку, розчісував свою шкуру, а волосся кидав на землю, і це волосся перетворювалося згодом на їжака.
Болгари вважали їжака наймудрішим, тому що він довго живе на світі і пам'ятає все, що було коли-небудь раніше, а ще він вміє користуватися особливою травою, що омолоджує, і тому ніколи не старіє.
Жителі Полісся вважають їжака хорошим травником. За їхніми переказами, окрім «трави молодості», він знає, де росте так звана «розрив-трава», яка відкриває всі замки та запори. Людині, щоб дістати таку траву, необхідно знайти їжаче гніздо і загородити вхід у нірку камінням. Єжиха, побачивши, що не може потрапити до малюків, обов'язково знайде та розшукає «розрив-траву», щоб зруйнувати перешкоду.
Існує дуже багато легенд про цю милу істоту, наприклад, стародавні слов'яни приписували їжу вміння проганяти нечисть, завдяки його колючкам.
Поляки на весілля пекли хліб у вигляді їжака, а у росіян оберегом для нареченої та нареченого у шлюбну ніч був калач «їжак», прикрашений замість голок розфарбованими соломинками.
Серби брали мордочку їжачка як засіб від пристріту, а його серце вважалося талісманом від хвороб. Сало їжака вважалося найкращими ліками від ревматизму та лихоманки. Цим же салом змащували укуси мух, комарів. А сеча їжака підмішувалась у горілку алкоголікам, щоб вони кидали пити.
Лікуватися за допомогою їжаків завжди було зручно, бо вони селяться поблизу селищ. Адже коров'яче або козяче молоко – це великі ласощі для їжаків. Існує навіть повір'я, що вони самі можуть добувати молоко, але добре запам'ятовують час доїння і регулярно приходять на дойку в очікуванні струмка, що пролився повз цебро. А добрі господині наливають ціле блюдце молока спеціально для їжаків.
Селяни завжди вважали їжачка вдалим сусідом, підгодовували та ніколи не вбивали. Їжак живе на самоті, на відміну від інших тварин, що селяться «комунами». Він займає площу до двох гектарів на своє одноосібне користування. Поява на ділянці іншого їжака сприймає як вторгнення, і відразу починає активну боротьбу з усунення суперника. Незважаючи на маленький зріст, їжак воює до переможного кінця, пускаючи в хід не лише голки, а й гострі зубки.
Ще їжак – лютий противник змій, і дорогу він їм ніколи не поступиться. Спеціально на змій він не полює, тому що воліє в їжу дрібних комах, хробаків, мишей, також любить поласувати ягодами та яйцями птахів. Однак якщо змія заповзе на територію їжака, то бійки не уникнути. Отруйні зуби рептилії натикаються на голки, вона втрачає сили в виснажливій боротьбі, і по праву переможця їжак з'їдає видобуток, залишаючи тільки голову з отруйними зубами, хоча він має хороший імунітет проти отрути. Навіть такі сильні отрути, як ціаністий калій або миш'як (щоправда, у невеликих кількостях) їжак переносить спокійно.
Ото селяни й обирають собі такого славного сусіда. Їжак і від дрібних гризунів поле чистить, і змій проганяє. Так як він за вдачею егоїст, то й інших тварин на територію не допускає, виняток зробить тільки для самки в шлюбний період.
Можна тільки дивуватися, дивлячись на цю маленьку істоту, як вона пристосована до життя, як вміє вправно боротися зі своїми ворогами, і найголовніше – як допомогти людям.
