Нині ностальгія сприймається як легка туга. Послухали давню мелодію, зітхнули за юними літами, продовжили свої справи. Але так було не завжди. Від кінця XVII до кінця XIX століття це вважалося офіційним медичним діагнозом. І від нього помирали. Фізично.
Тодішня медицина не розрізняла людину на «тіло» і «психіку». Сумуєш за домівкою? Отримуй гарячку, прискорене серцебиття та відмову від їжі аж до виснаження. Лікарі, як це часто буває, вигадували причини, одна дивніша за іншу.
Швейцарець Йоганн Шойхцер цілком серйозно стверджував, що ностальгія — це результат зміни атмосферного тиску. Спустився з гір на рівнину — кров вдарила в серце та мозок, тримай депресію. Під час Громадянської війни у США лікар Робертс Бартолоу висунув теорію: чоловік стає ностальгійним через надмірну самозадоволення. А в 1968-му ліванський психоаналітик Домінік Геачан додав класики — звинуватив у всьому підсвідому одержимість матір’ю, що призводить до нарцисичного божевілля.
Окремий вид медичного мистецтва продемонстрував швейцарський лікар Томас Цвінгер. У 1710 році він дійшов висновку, що головний тригер ностальгії — музика. Через його переконання в армії під загрозою смертної кари заборонили виконувати швейцарську пастушу пісню «Khüe-Reyen». Просто щоб найманці не засумували та не дезертували.
Де дивні діагнози, там і специфічне лікування. Деякі методи були навіть приємними. Випускання крові п’явками, коктейлі з морфіном або путівка на теплі курорти з прогулянками та бесідами. Я б від такого оздоровчого туру зараз не відмовився. Тих, хто вірив у теорію атмосферного тиску, садили на високі вежі.
Але були й радикальні методи. Француз Журдан Ле Куен лікував тугу розпеченою кочергою. Він вважав, що тваринний страх перед опіками миттєво вижене дурість з голови. Один російський генерал у 1733 році пішов ще далі: пообіцяв закопати живцем кожного солдата, якого охопить ностальгія. І принаймні раз довів це на практиці, щоб інші дивилися на поле бою, а не ридали за рідною хатою.
Звісно, не обійшлося без класичного «зберися, ганчірко». Військові лікарі вважали ностальгію ознакою незрілості та слабкості. Лікували просто: публічними приниженнями, цькуванням та каторжною працею. Щоб не було часу на роздуми.
Ближче до XX століття медицина нарешті розділила поняття. Фізичні симптоми віднесли до реальних захворювань, а душевні страждання передали психологам.
Сьогодні ностальгія — це просто щемливе нагадування, що минулого не повернути. Ми сумуємо за часами, людьми чи місцями. Минулі лікарі помилялися з методами, але мали рацію в одному: ця емоція має вагу. Бо нас визначає те, що ми цінуємо.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Ностальгія для сучасної людини — це теплий ресурс чи небезпечне гальмо?
Вже проголосували 1 людина. Долучайтесь до обговорення.
🕯️ Рятівний теплий спогад ⚓ Токсична пастка минулого 🧠 Усе значно складніше
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар
📊 Карта думок
🕯️ Рятівний теплий спогад 0% ⚓ Токсична пастка минулого 0% 🧠 Усе значно складніше 100% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!
Джерело: ukr.media