Батьки можуть розвивати емоційний інтелект у культурі розбрату
Емоційний інтелект — це вміння розуміти власні почуття та почуття інших, керувати ними та адекватно реагувати. У сучасному світі, де панує розкол та поляризація, розвиток емоційного інтелекту у дітей стає особливо важливим. Батьки відіграють ключову роль у цьому процесі, навчаючи своїх дітей розпізнавати емоції, ставити під сумнів припущення та усвідомлювати наслідки своїх дій.
Ключові моменти:
- Страх, гнів і біль є реальними, але вони не виправдовують ненависть чи дегуманізацію.
- Сильна незгода та відповідальність можуть співіснувати з гідністю та повагою.
- Діти повинні навчитися ідентифікувати емоції, ставити під сумнів припущення та враховувати наслідки своїх дій.
Нещодавно на сторінці “Вулиці Сезам” у соцмережах з’явився пост, присвячений Місяцю спадщини американських євреїв. Пост мав на меті святкування, інклюзивність та приналежність. Однак, коментарі швидко наповнилися проявами антисемітизму, що змусило адміністрацію вимкнути можливість коментування. Пост, створений для того, щоб допомогти дітям стати “розумнішими, сильнішими та добрішими”, став об’єктом презирства. Доброта зустрілася з ненавистю.
Для батьків, освітян та всіх, хто дбає про молодь, ця історія — не просто приклад того, що відбувається в соціальних мережах. Це історія про розвиток. Діти спостерігають, як дорослі реагують, коли наростає страх, застигає гнів, виникають розбіжності, звинувачують цілі групи, а жорстокість виправдовується гумором, політикою чи “просто тим, як люди спілкуються онлайн”.
Єврейські дні покаяння — це час для зустрічей та роздумів. Це також вдалий момент, щоб подумати про те, що живить “ізми”, подібні до антисемітизму, і, що найважливіше, чого ми можемо навчити дітей і підлітків, щоб вони не успадкували небезпечну спіраль “Ти ненавидиш мене, я ненавиджу тебе; ти робиш мені боляче, я відплачу тобі тим самим”.
Почуття — це інформація, а не інструкції
Антисемітизм, як і інші форми групової ненависті, часто починається з історії, побудованої на страху, гніві, образі, приниженні, розгубленості чи болю. Ці почуття можуть бути реальними. Але вони стають небезпечними, коли перетворюються на хибні висновки: “Мені страшно, отже, ти — загроза”. “Я почуваюся безсилим, отже, твоя група винна”. “Мені боляче, отже, жорстокість виправдана”.
Саме тому один із перших уроків, який ми можемо дати дітям, є також одним із найважливіших уроків емоційного інтелекту: почуття — це інформація, але не інструкції.
Страх заслуговує на увагу, але він не доводить, що інша група небезпечна. Гнів може сигналізувати про несправедливість, але він не дає дозволу на дегуманізацію. Біль може пояснити, чому хтось хоче виплеснути свою лють, але він не виправдовує перетворення цілої групи на мішень.
Ненависть може бути спокусливою для молоді, оскільки вона пропонує фальшиву силу: впевненість замість розгубленості, приналежність замість самотності, перевагу над соромом.
Просто говорити дітям “не ненавидь” недостатньо. Нам потрібно допомогти їм працювати з емоціями, які роблять ненависть такою заразною: страхом, гнівом, соромом, бажанням приналежності та прагненням бути прийнятим групою. Ми можемо допомогти їм запитати: “Що я відчуваю? Яку історію я собі розповідаю? Що я знаю, а що припускаю? Кому може бути завдано шкоди, якщо я поділюся цим? Що зробила б моя найкраща версія себе зараз?”
Незгода не повинна перетворюватися на дегуманізацію
Антисемітизм, як і багато форм упереджень та “іншого”, процвітає, коли одна група людей перестає сприйматися як сусіди, однокласники, вчителі, лікарі, митці, діти, бабусі й дідусі та друзі, а стає категорією, символом, підозрою, змовою чи загрозою. Він процвітає, коли цікавість зникає, а старі стереотипи поширюються зі швидкістю коментарів у мережі.
Батьки можуть допомогти своїм дітям провести важливу відмінність: незгода — це не ненависть. Але створюється “дозвіл” на негатив, коли люди висміюють інших і отримують за це винагороду, коли жорстокість відкидається як “просто жарт”, або коли групова ненависть виправдовується тим, що “всі злі”. Молодь це все помічає.
Коли таку жорстокість демонструють публічні лідери, онлайн-інфлюенсери, знаменитості або дорослі за нашим власним столом, батьки повинні ставати ще більш цілеспрямованими у тому, що вони моделюють вдома.
Батьки можуть чітко і спокійно сказати: “У нашій родині гнів дозволений, але дегуманізація — ні”. “Ця людина може бути впливовою, але це не виправдовує її поведінку”. “Ми можемо сильно не погоджуватися, але не принижувати”. Ці речення мають значення, тому що вони будують структуру протилежних “дозволів”.
Information compiled from materials : www.psychologytoday.com