Слух – це неофіційна інформація, що самотранслюється, з невизначеним ступенем достовірності, що повідомляється або в процесі безпосереднього міжособистісного спілкування, або опосередковано передана суб'єктом знайомим учасникам комунікації.
С. Беззубцев.
Слух – один із видів поширення інформації.
Щоправда, ймовірність спотворення цієї інформації зростає прямо пропорційно кількості ротів і вух, якими пройшов слух. Дуже часто чутки поширюються швидше за офіційну інформацію.
А найкращий спосіб підігріти інтерес до якоїсь події – прямо заборонити про неї говорити або заявити про повну невідповідність слуху істині. При цьому бажано відразу переказати слух і постаратися його спростувати. Будьте впевнені, люди звернуть увагу і запам'ятають саму слух, а не його спростування. Слова “Ви чули, кажуть, що … , але я цьому не вірю, це неправда” – найулюбленіший вступ у багатьох пліткарів і розповсюджувачів чуток.
Є кілька причин виникнення чуток.
Зіткнувшись з незрозумілим явищем і не знаходячи достатнього пояснення якійсь події, людина звертається за порадою чи допомогою до знайомих, але при цьому інтерпретує те, що сталося так, як вона сама її сприймає і розуміє. А якщо в людини є цілком певна точка зору на подію, то вона хоче вкотре переконатися у своїй правоті чи показати ставлення чи перевагу щодо будь-кого. Словами «я б так ніколи не вчинив (не вчинила), у мене б совісті не вистачило так зробити», часто закінчується виклад якогось слуху. При цьому відкидається сама думка про причетність оповідача до події та дається його «моральна» оцінка.
З розвитком цивілізації, поділом праці, ускладненням міжособистісних зв'язків зростає потреба в обміні інформації, яку не завжди можна отримати офіційним шляхом – через ЗМІ, електронні джерела та такі традиційні «канази інформації» як книги.
Чутки часто відіграють важливу роль у формуванні громадської думки, іміджу особистості (особливо публічної). Чутки можуть посилити паніку (згадайте перебудовний дефіцит, коли люди масово закуповували цукор, сірники та інші продукти, навіть якщо вдома вже не вистачало місця, щоб усе це складувати), дезорганізувати роботу фірми чи підприємства, скомпрометувати людину, органи влади чи правоохоронні органи, торгові марки та бренди.
Ознаки чуток.
1. Колективне авторство та анонімність.
Хтось комусь щось казав, той передав іншому, наскільки зрозумів сам, і додав дещо від себе, і так пішло ланцюжком. Це як гра у зіпсований телефон: якщо усна інформація пройшла через 12-15 учасників – сам автор не впізнає своїх слів, настільки вони бувають спотворені. Особливо це стосується чуток щодо подій та подій, які є проблемними чи емоційно торкаються людей.
2. Невизначеність достовірності інформації.
Абсолютно недостовірних чуток не буває. Приказка «у кожній казці є частка правди» вірна щодо чуток. Абсолютно правдивих чуток теж не буває хоча б тому, що в усному переказі кожен із учасників може додати щось своє або інтерпретувати ситуацію по-своєму, адже кожен має свою правда. До того ж, різним людям одна й та сама людина може розповідати різні версії одного й того самого слуху.
3. Усність.
Слух передається від однієї людини іншій, при цьому враховуються інтереси та потреби слухача, тому що слух повинен викликати довіру виглядати правдоподібною саме для тієї людини (або групи людей), якій вона розповідається. Хоча останнім часом «сарафанне радіо» починає поступатися місцем Інтернету.
Наприклад, якщо взяти офісні чутки, то в межах одного відділу вони можуть передаватися від співробітника до співробітника, а в межах усієї фірми – електронною поштою або «аською». Якщо ж тема слуху торкається і сторонніх людей – такий слух може вийти далеко за межі якоїсь конкретної організації за допомогою того ж Інтернету. На галузевому рівні до справи підключаються спеціалізовані ЗМІ та рекламні агенції, які можуть використовувати чутки у своїй роботі.
Повідомлення, які транслюють засоби масової інформації та офіційні заяви можуть бути інформаційним приводом для виникнення слуху, підштовхнути передачу його від однієї людини до іншої, при цьому продовжуючи змінювати сам зміст слуху.
Природа слуху така, що його важко утримати у собі. Людина у будь-якому разі намагається передати її далі, а передавши, відчуває психологічне полегшення.
Г.Почепцов.
Якщо ви хочете відрізняти чутки від інформації (або бажаєте самі навчитися запускати чутки або боротися з ними), то залишилися 3 ознаки слуху. Під слухом я маю на увазі не просто довільний набір слів, але таке їх поєднання, яке, будучи кілька разів висловленим у різних місцях, буде повторюватися багато разів з різними намірами і виразами (у тому числі і з наміром цей слух спростувати). Адже слух – процес, що самотранслюється.
4. Актуальність.
Інформація, якщо вона злободенна та цікава, не може бути забута та похована просто так, наступного ж дня. Така інформація передаватиметься з вуст в уста і обростатиме все новими та новими подробицями. Це якраз той випадок, коли сам оповідач може почути запущений ним слух і не впізнати – надто багато людей привнесуть своє в слух і спотворять його.
5. Яскравість.
Інформація, що міститься в слуху, повинна викликати у людей певну емоційну реакцію (наприклад, подив, відчуття дотику до таємниці, страх), торкатися емоцій багатьох людей. В історії є багато подій, що викликають лавину чуток. Чим значніша подія, чим важливіша вона для людей (і чим менша офіційна інформація про неї) – тим більше чуток вона викликає.
Втім, якщо подія не така вже й значна, але в ній беруть участь відомі люди (артисти, політики та інші публічні особистості), то вона теж може мати яскравість за рахунок складу учасників. Причому деякі люди, які прагнуть популярності, можуть і самі створювати і поширювати чутки про себе. Найпростіший спосіб створення чуток про себе: «Про мене кажуть, що… (докладно перераховується, хто, що і чому говорить), але це не так, я білий і пухнастий». Чим частіше та докладніше людина розповідає те, що говорять про неї інші – тим більше вона хоче бути на слуху, щоб про неї продовжували говорити й надалі.
6. Спрямованість слуху задоволення будь-якої потреби людей.
Наприклад, на потребу бути визнаним та обізнаним у будь-якій галузі для підняття авторитету (для оповідача) та потреба у співпереживанні, співчутті, володінні особистісними та моральними якостями (для слухача).
Згадайте стару скандальну передачу «Вікна» з Дмитром Нагієвим та бабусь-стареньких (і не тільки бабусь), які щодня її обговорювали: «Боже, а ти бачила цей сором, як же можна таке по телевізору дивитися, (далі слід докладний переказ передачі, який свідчить про регулярно!»). Потім учасники розмови всі разом ще раз перемелюють кісточки учасникам передачі і роблять висновок, що вони зовсім не такі, а більш принципові і високоморальні. Збори пліткарок закінчуються на той час, коли час розходитися додому, щоб подивитися свіжу, сьогоднішню передачу, запам'ятати її і запастися порцією громадського обурення, яке буде висловлено завтра на тому самому місці, в той же час зі словами «О, як можна таке дивитися!»
Самотранслюваність слуху може пояснюватись змістом (він відтворюється до того часу, поки його інформація актуальна і зачіпає слухачів), слух може бути відповіддю на колективні тривожні очікування чи виразом громадського бажання.
Схема відтворення слуху така. Одна людина є безпосереднім учасником або спостерігачем події, події (як події може виступати навіть повідомлення засобів масової інформації), у неї виникає бажання поділитися інформацією, що вона робить у компанії інших осіб. Але це не є слухом. Якщо серед слухачів виявляються зацікавлені чи небайдужі люди, які своїми словами передають цей слух далі іншим своїм знайомим і роблять це так, щоб не залишити співрозмовників байдужими – це вже народження слуху.
На ранніх стадіях розвитку людства слух був єдиним способом обміну інформацією про джерела небезпеки, ресурси для життєдіяльності та подій з життя первісного суспільства. Зараз чутки – це криве дзеркало, в якому відображаються існуючі установки, стереотипи та очікування людей. Парадокс у тому, що боротися зі чутками та викривати їх – справа практично безнадійна, це все одно, що підливати олію у вогонь.
