Шлюб – це не про справедливість, а про взаємність.
Коли ви починаєте думати про «справедливо» чи «несправедливо», ви потрапляєте в пастку бінарного мислення.
- Таке мислення призводить до стосунків з однією реальністю: вашою правдою, вашою думкою.
- Можна мати справедливі стосунки, навіть якщо не все є однаковим або рівним.
- Замінюйте «це несправедливо» на «правда в тому, що…». Обирайте вразливість замість справедливості.
Аліса та Дов вирішили відкрити свій шлюб три роки тому. Вони були разом зі школи й ніколи не мали стосунків з іншими людьми. Після трьох дітей і 20 років спільного життя їм захотілося чогось нового. Це була ідея Дова, але Аліса теж вважала, що це може бути цікаво.
Досить швидко Дов мав невдалий сексуальний досвід. Його зв’язок не був повністю відкритим і закінчився великою сваркою. Аліса теж хотіла мати стосунки на стороні, але в неї не склалося: чоловік, з яким вона спілкувалася, зник. Відкритий шлюб ставав занадто складним, тому Аліса запропонувала знову закрити їхні стосунки.
Дов неохоче погодився, хоча й не планував завершувати свої еротичні пригоди. Пара звернулася до терапевта за рік після цих подій.
Аліса збиралася у тривалу відрядження, де могла б зустрітися з чоловіком, з яким раніше листувалася. Вона сказала: «Тепер моя черга мати стосунки з кимось іншим, як ти мав». Вона попросила відкрити шлюб лише для себе.
Дов спочатку підтримав її, розуміючи історичний дисбаланс. Аліса почала листуватися та надсилати відверті повідомлення своєму коханцю. Але чим глибше вона занурювалася в це, тим більше засмучувався Дов.
Зрештою Дов сказав: «Це несправедливо. Це справді несправедливо. У мене був один зв’язок, він не був повноцінним і швидко закінчився. Твій зв’язок не тільки дозволений, але й триваліший та емоційніший, ніж мій».
Аліса продовжувала наводити приклади та аргументи, чому це справедливо, що тепер її черга. Тоді терапевт втрутився: «Гаразд, я розумію, що ви хочете справедливості. Давайте поговоримо про це. Скажу дещо, що вам не сподобається: у шлюбі немає справедливості. Шлюб — це стосунки з двома наративами, де суб’єктивне є єдиним об’єктивним».
«Коли ви говорите про справедливість, подумайте на мить. Це виходить від вашої дорослої частини, чи від дитячої?»
Дов замислився і сором’язливо відповів, що це від дитячої частини. Він не пишався цим, але це було сильніше за нього. «Розумом я розумію, що це її черга, але всередині мене це кричить про несправедливість!»
Стосунки не бувають справедливими.
Коли ви починаєте думати про «справедливо» чи «несправедливо», ви потрапляєте в пастку бінарного мислення. Таке роздвоєне сприйняття зазвичай походить від вашої дитячої частини. Ми раніше описували три ідентичності в кожному партнері: батько, партнер і дитина. Ваш дитячий архетип бачить життя і ваші стосунки як бінарну систему: або ти, або я. Моя черга або твоя черга. Якщо дозволено тобі, то дозволено й мені.
Таке бінарне мислення може бути захисним механізмом, який колись нам допомагав. У дитинстві нам потрібно було швидко розуміти складний світ, захищаючи себе. Тому природно й неминуче часом думати чорно-білими категоріями.
У стосунках бінарність призводить до менталітету «всі програють», що підтримує поверхневу близькість між парами. Дихотомічне мислення веде до стосунків з однією реальністю: однією правдою (вашою) та однією думкою (вашого партнера).
Стосунки з двома наративами
Зріла близькість дозволяє, вимагає та підкреслює множинність і диференціацію. Множинність — це зв’язок з багатьма частинами себе. Диференціація — моя здатність сприймати правду обох.
У стосунках з двома наративами ми усвідомлюємо, що ми — дві різні людини з різними поглядами, цінностями, пріоритетами та правдами. Коли ми диференційовані, ми можемо легше отримати доступ до нашої префронтальної кори головного мозку та повністю прийняти, що в зрілих стосунках суб’єктивне є єдиним об’єктивним.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.psychologytoday.com