Альберт Безіл Вілберфорс був реальною особою. Архідиякон Вестмінстерського абатства, служитель церкви, письменник. Відійшов у травні 1916-го, проживши сімдесят п’ять років. А через пів року раптом почав надсилати листи. З того світу.
У 1919 році світ побачила книга «Листи з іншого виміру». Авторство приписали духу на ім’я Філімон, який нібито передавав тексти через медіума. Сер Артур Конан Дойл та інші завзяті прихильники спіритизму того часу швидко дійшли висновку: за псевдонімом ховається саме покійний архідиякон Вілберфорс.
Філімон-Вілберфорс надиктував чимало. Що земний світ — найскладніша школа з усіх. Що після смерті він близько дванадцяти годин взагалі не усвідомлював, що помер, бо бачив живих рідних крізь серпанок. Розповідав про «світлоносні тіла» та про те, що померлі мають зір, який сприймає на кілька октав більше, ніж живі. Ще стверджував, що земні краєвиди швидко забуваються.
На цьому етапі варто зробити паузу для логічного осмислення. Жодних привидів за друкарською машинкою не було. Тексти були отримані методом автоматичного письма. Це коли людина бере до рук ручку і, здавалося б, дозволяє потойбіччю керувати її рукою. Наука давно розкрила цей прийом. Це звичайний ідеомоторний ефект — несвідомі м’язові рухи, спричинені власними очікуваннями та уявленнями.
Отже, книгу написав сам медіум. Можливо, навіть щиро вірячи, що виступає персональним стенографістом у лондонського священика.
Але цікавим є інший аспект. Те, що саме транслювала підсвідомість медіума. Для містичної літератури ці тексти надзвичайно прагматичні.
«Вілберфорс» стверджував, що суворого плану долі не існує. Несподіваної смерті можна уникнути, а людина залишає життя тоді, коли «дозріває, наче яблуко». Молитва в його інтерпретації — це не магічний захист від фізичної небезпеки, а скоріше спосіб отримати втіху або духовну підтримку. Щодо реінкарнації, дух відверто визнав: не пам’ятаю і не мав такого досвіду. Та й немає сенсу повертатися на землю тим, хто вже засвоїв життєві уроки.
Вся ця історія — не репортаж із потойбіччя. Це типове явище літератури тієї доби. Люди намагалися пережити наслідки Першої світової війни. Вони масово втрачали близьких і шукали розради. Створювали світи, де померлим добре, де немає страждань, а панують лише світло і спокій. А хто саме це вигадав — дух британського архідиякона чи втомлена психіка живої людини — питання другорядне.
Головне, що тоді це допомагало комусь продовжувати жити.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Як ви вважаєте: ці послання є реальним зв’язком із вічністю чи лише продуктом нашої підсвідомості?
Вже проголосували 45 людей. Долучайтесь до обговорення.
✨ Це містична реальність 🧠 Це ігри розуму 💬 Своя версія
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар
📊 Карта думок
✨ Це містична реальність 42% 🧠 Це ігри розуму 53% 💬 Своя версія 4%
Коментарі
Спочатку нові ↕ Город III Вибуховий 🧠 Це ігри розуму 12.05.2026 14:00 Якщо твір відображає, як бачила світ тогочасна людина, то він й був написаний нею. Порівняйте твори античних авторів, сучасних й 19 сторіччя. Епоха та культурне середовище накладають відбиток. Якби автором твору був безтілесний дух, там мали б зустрічатися якісь інфернальні поняття. 👍 2 + Відповісти Грайливий Агроном 🧠 Це ігри розуму 13.05.2026 08:13 Мозок людини – допитливий орган. І якщо і справді позаземне життя існує, то самим людям цього не дізнатися. Нам просто треба у щось вірити + Відповісти Сват з метро 🧠 Це ігри розуму 13.05.2026 23:17 Кожна людина індивідуальна і має право на свою версію в житті + Відповісти Загадковий Комар ✨ Це містична реальність 07.05.2026 09:32 Хочу вірити, що інше життя існує) + Відповісти
Джерело: ukr.media