Краще життя не дається нам готовим, воно не приходить саме по собі. Його потрібно осягнути, зрозуміти, що з ним робити і як діяти, інакше всі зусилля будуть марними.
Друг у собі: найкращий друг
Коли довкола багато знайомих, друзів і подруг, буває складно знайти себе справжнього. Чим більше друзів, тим менше людина залишається другом самій собі. Друзі — це вікна в інші життя, які ми спостерігаємо, а іноді й беремо участь. Проте в цій метушні чужих доль ми часто забуваємо про найважливіше: бути другом собі.
Люди скаржаться на зраду. Насправді ж здебільшого йдеться про інше, і, якщо бути точним, це звучить так: «Люди довкола не виправдовують моїх очікувань».
Ми покладаємо певні надії на своє оточення, на конкретних людей, а потім гірко розчаровуємося, коли вони діють всупереч нашим сподіванням. Зазвичай це відбувається тому, що ми забуваємо про самих себе, перестаємо бути собі другом і відчайдушно шукаємо підтримки в інших.
Бути другом собі — це не просто давати собі слушні поради, а й дослухатися до них, ставитися до себе як до найдорожчої людини у світі.
Чи багато хто так робить? Одиниці!
Чим мені варто зайнятися сьогодні, щоб день минув вдало: провалятися на дивані, нарікаючи на роботу, чи приділити час спорту та прочитати хорошу книгу? Як спланувати свій час так, щоб увечері відчувати задоволення від прожитого дня? Потрібно діяти у власних інтересах. А це іноді означає лягти спати раніше, вчасно піти з гучної вечірки, прогулятися на самоті, коли голова йде обертом, або ж відверто знехтувати чужою думкою, якщо це необхідно.
Коли це усвідомлюєш, життя змінюється кардинально.
Старість: не вирок, а стан душі
З віком до інших життєвих питань додається ще одне: час. Більшість світових мудреців — це старці. Вони пізнали багато, і вік став для них абсолютно новим, унікальним етапом, який дав змогу більше розмірковувати, споглядати та розуміти суть речей.
Старість — такий самий прекрасний період, як дитинство чи юність, просто розпоряджатися ним треба з розумом. Натомість наша культура нав’язує протилежне: якщо ти літня людина — дай дорогу молодим, готуйся до спокою. Досить занепадницький настрій, чи не так?
У своєму віці люди часто вже не бачать можливості для становлення себе як щасливої, споглядальної особистості, а почуваються лише непотрібним соціальним елементом. Саме так ми стаємо непотрібними самим собі.
І тут ідеться не лише про людей поважного віку. Це стосується чоловіків і жінок, яким до старості ще жити й жити, але тривожні думки вже підкрадаються: саме ваш настрій визначає ваше життя. Не дивіться ні на юних, ні на літніх — дивіться лише на себе. Це все ще ваш час, кожен день — мов маленьке життя і нагода осягнути цей світ і власне «я» глибше за будь-кого іншого. Тільки вам вирішувати, що станеться далі.
І вже точно не варто копирсатися в помилках минулого чи перейматися туманним майбутнім: це шлях у нікуди, або, як сказав би мій близький друг, — «плювок у сьогодення». Іноді в зрілі роки трапляються найдивовижніші речі — потрібно лише жити в моменті.
Життя у фантазіях: шлях до розчарування
Я часто чую від молодих жінок: «Я мала б народитися у вісімнадцятому столітті, як же там було прекрасно!» або від дещо старших: «Ех, треба було в молодості вчинити інакше, обрати іншу професію чи навіть чоловіка».
Що об’єднує всіх цих людей? Їхні мрії неможливо втілити в реальність, а отже, єдиний логічний фінал таких ілюзій — гірке розчарування.
Кожен, хто ігнорує реальне життя на догоду фантазіям, неодмінно зіткнеться з суворою дійсністю. А що ж відбувається в нашому суспільстві? Здебільшого ми живемо вигадками, намагаємося заплющувати очі на те, що нас оточує, або ж критикуємо це наліво й направо. Два різні табори, але з однаковим фіналом: розчарування у власному житті.
Третій варіант куди складніший, проте тільки він здатен принести справжнє задоволення. Цей шлях полягає в тому, щоб приймати своє життя таким, яким воно є, і намагатися бачити в ньому світло.
Припустімо, жінка каже сама собі: «У мене двоє дітей, маленька задушлива кухня та мінімальна зарплата». Що їй залишається? Два сценарії: або марити кращою долею, або ганити ту, що маєш.
Та є ще один, набагато складніший шлях: відкинути всі нездійсненні фантазії, припинити бідкатися та відшукати те прекрасне, що вже існує в її буднях. Зрештою, прийняти власну реальність і усвідомити найважливіше: іншої не буде, життя одне, і воно вже триває.
Цей етап усвідомлення завжди трохи болісний, але він неодмінно приносить із собою зовсім нове сприйняття. Сприйняття свого життя.
Той, хто живе власним життям, ніколи не буде розчарований. Адже мистецтво жити — це не тоді, коли всього і завжди вдосталь, усе зрозуміло та гладко. Це коли чогось постійно бракує, щось залишається незбагненним, але ти все одно знаходиш сили любити це життя.