Зцілення душі… Забезпечення потреб психічного здоров’я для захисників України

17.02.2024 14:00 Укрінформ

Що можна вжити для полегшення їхніх страждань, коли країна нарешті зможе відновитися?

Нинішня війна Російської Федерації проти України є катастрофою величезного масштабу, яка, безперечно, завдає значної психологічної шкоди та неминуче матиме тривалі наслідки для учасників бойових дій і мирного населення, не кажучи вже про біженців. «У своєму дослідженні я окреслюю, як організувати надання психологічної допомоги українським ветеранам», – зауважує фахівець Королівського медичного корпусу Великої Британії (RAMC) Мартін П. Діл. Деталі – у матеріалі, підготовленому автором для «Вокс Україна».

Більшість досліджень, що стосуються учасників бойових дій, переважно проведених у США та Великій Британії, не є релевантними для російсько-українського конфлікту, який є екзистенційним протистоянням та боротьбою за національну самобутність. На відміну від американських та британських ветеранів, українські захисники повертаються до розореної країни, яка все ще веде боротьбу за власне виживання, та до домівок, де їхні рідні та близькі так само зазнали травм війни.

Понад мільйон працездатних чоловіків та жінок є учасниками бойових дій, і ця велика кількість унеможливлює будь-яке спеціальне забезпечення для них, особливо враховуючи колосальний тягар психологічних проблем, пов’язаних із травмами війни, серед населення загалом (Світовий економічний форум, 2022). Що ж можна зробити, аби полегшити їхні страждання, коли держава врешті-решт матиме змогу відновитися? Фізичну інфраструктуру відбудувати відносно легко, натомість спотворені душі – значно складніше.

Профілактичні заходи варто розпочинати ще з військовослужбовців: як виявили американські дослідження під час Другої світової війни (див. Jones et al. (2010), Killgore et al. (2008)), за винятком осіб із чіткою історією психічних розладів, скринінг новобранців для виявлення тих, хто, ймовірно, зламається, є неефективним. Однак доведено, що зниження рівня вживання алкоголю учасниками бойових дій або повна відмова від нього сприяє зменшенню кількості нервових зривів під час служби. Командирів необхідно навчати розпізнавати проблеми психічного здоров’я у комбатантів. Адже, попри будь-які медичні рекомендації, зрештою саме їм вирішувати, чи солдат є «хворим» і потребує лікування (а в разі необхідності – евакуації з поля бою), чи «боягузом», який заслуговує на покарання.

Коли я проходив курси для майбутніх командирів британської армії, я витратив три дні на вивчення методів дисциплінування та покарання солдатів, але зовсім нічого не дізнався про їхнє психічне здоров’я. Таке навчання не потребує багато часу і його легко можна було б інтегрувати до вже існуючих курсів, призначених для старших офіцерів, які вперше отримують командні посади. Вони повинні усвідомлювати, що залучення до бойових дій військовослужбовців з психічними розладами (чиї дії можуть виявитися гіршими за бездіяльність) може не лише знизити загальну бойову ефективність підрозділу, але й спричинити адміністративні, медичні та, нерідко, юридичні ускладнення, які відволікатимуть командира від виконання основного завдання.

Психічні розлади та самогубства частіше трапляються у молодих неодружених військовослужбовців чоловічої статі, які до того ж найменше звертаються по допомогу (Crawford et al., 2009). Стигматизація та небажання чоловіків визнавати наявність проблем із психічним здоров’ям досі є значною перешкодою для лікування. Перетворення страждань та гніву на алкогольну чи наркотичну залежність, домашнє та сексуальне насильство є типовим явищем після повернення з бойових операцій, так само як і так звана «ризикова» поведінка (необачне керування транспортними засобами, азартні ігри, бійки, безладні статеві зв’язки тощо). Усе це, звісно, посилюється надмірним вживанням алкоголю (Thomson et al., 2011).

Певні ознаки серйозної та надзвичайної ситуації з психічним здоров’ям у ветеранів війни в Україні вже простежуються. Дослідження Української фундації громадського здоров’я за 2020 рік показало, що психологічної підтримки потребували 57% ветеранів.

У 2021 році заступниця міністра у справах ветеранів Інна Драганчук повідомила, що з 2014 року 700 українських ветеранів скоїли самогубство, і визнала, що відстеження колишніх військовослужбовців було складним, а кількість суїцидів. . . «може бути значно заниженою». Психологічний вплив війни виходить далеко за межі її безпосередніх учасників. Так, багато ветеранів США та Великої Британії, включно зі старшими учасниками попередніх воєн, відзначили загострення симптомів, спостерігаючи за висвітленням бойових дій в Україні у засобах масової інформації.

Після завершення війни психологічна допомога постраждалим ветеранам, імовірно, буде доволі обмеженою, враховуючи їхню значну кількість. Отже, потрібна координація роботи з надання психологічної підтримки (особливо з боку неурядових та гуманітарних організацій), щоб уникнути дублювання зусиль, а також сприяти рівному доступу до такої допомоги відповідно до потреб (хоча координація цих зусиль може стати певним викликом для державних органів). Таких ресурсів бракує, тому їх слід використовувати раціонально та ефективно. Наприклад, місцеві групи взаємодопомоги для ветеранів та їхніх сімей, за умови координації та нагляду з боку фахівців із психічного здоров’я, є ефективнішим використанням ресурсів, ніж спроби забезпечити індивідуальну терапію для небагатьох. Практична підтримка (їжа, тепло, житло, безпека та захист) є необхідною передумовою ефективності будь-якої психологічної допомоги.

Фахівці з психічного здоров’я відіграють важливу координаційну та наглядову роль, надають консультації щодо політичних аспектів, здійснюють навчання та готові працювати з найскладнішими випадками. На національному рівні зусилля зі зменшення стигматизації та полегшення процесу звернення по допомогу слід просувати через засоби масової інформації, аби охопити якомога ширше коло осіб. Підвищення обізнаності та сприяння відкритості й обговоренню проблем психічного здоров’я забезпечують половину успіху і спонукають ветеранів звертатися по підтримку. Хоча медична освіта є очевидною платформою для цього, використання драматичних та художніх творів для відображення реальних ситуацій, а також залучення лідерів громадської думки, які ділитимуться власним досвідом подолання проблем психічного здоров’я, одночасно “легітимізуючи” страждання інших, є потенційно потужними інструментами впливу на поведінку багатьох людей. Політики (включно з президентом) та ключові лідери громадської думки в країні мають продемонструвати лідерство у цьому питанні. Вони є взірцями, які можуть зробити чимало для зменшення стигматизації та заохочення відкритого обговорення проблем психічного здоров’я. Виробників кіно- та телевізійної продукції слід стимулювати до відображення проблем психічного здоров’я, з якими стикаються ветерани, у фільмах, телефільмах та серіалах. Допомагати ветеранській спільноті можуть усі, а не лише медики та психологи.

Військовослужбовці чоловічої та жіночої статі значно більше потерпають від стресу та перевтоми, аніж від куль та снарядів. Розуміння цього може зробити будь-яке лікування чи психотерапевтичне втручання набагато ефективнішим. В Україні існує багато зруйнованих будівель, які потребують відновлення, але відбудова понівечених душ значної частини ветеранської спільноти буде завданням незмірно складнішим. Тому цивільні, політики та фахівці різного профілю мають намагатися зрозуміти проблеми, з якими стикаються ті, хто ризикував власним життям, захищаючи та оберігаючи спосіб життя своїх співгромадян.

Посилання

Автори:

Мартін П. Діл, Королівський медичний корпус Великої Британії (RAMC)

«Вокс Україна»

«VoxUkraine» – аналітичний центр, що досліджує розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів

* Погляд автора може не збігатися з позицією агентства

Джерело: ukr.media