З 1999 року фармацевтична спільнота щорічно відзначає День фармацевтичного працівника. Проте молодому поколінню може здаватися, що це свято існує завжди. Я ж добре пам’ятаю часи до його заснування, коли брав участь у святкуванні Дня медичного працівника і відчував гіркоту та образу за свою професію. На сцені завжди першими вітали лікарів, фельдшерів, медичних сестер, а про багатотисячну армію фармацевтів згадували лише наприкінці, адже це був День медика. Я глибоко поважаю медиків, вважаючи їх людьми від Бога, але й фармацевт є надзвичайно важливим фахівцем. Медицина і фармація, хоч і різні галузі, але єдині у своїй головній меті – підтримці здоров’я людини. Це непорушний тандем, де кожен доповнює іншого. Важливу роль у цьому відіграє Харківська обласна організація Профспілки працівників охорони здоров’я України, яку очолює Альона Вікторівна Благовещенська – авторитетна громадська та профспілкова діячка, яка роками віддано захищає соціально-економічні права як медичних, так і фармацевтичних працівників. До неї цю місію гідно виконувала Любов Іллівна Рудик – видатна лідерка профспілкового руху на Харківщині. Я завжди казав, що медицина і фармація – як крила одного птаха, і обидва важливі.
Однак відсутність нашого фармацевтичного свята не давала мені спокою. Фармацевт – це самостійна, фундаментальна професія, від якої безпосередньо залежить здоров’я нації. Саме з цього почуття професійної гідності народилося палке бажання підвищити престиж нашої праці та вибороти для фармації її власний професійний день.
Готуючись до V Національного з’їзду фармацевтів України, ми в стінах тоді ще Української фармацевтичної академії вирішили: час це змінити. Поставили перед собою мету об’єднати всі передові сили фармації: освіту, науку, промисловість, контроль якості та наше інформаційне поле.
Шлях до визнання був дуже непростим. Добре, що нашу ініціативу підтримав тодішній міністр охорони здоров’я Андрій Михайлович Сердюк, і особливо активно сприяли люди, яких зараз називають фундаторами свята: Михайло Францович Пасічник, Володимир Петрович Семиноженко, Олександр Миколайович Біловол. Мені також довелося відвідати багато інстанцій і керівників різних рівнів. Крок за кроком проходили всі щаблі влади: Кабінет Міністрів, Верховна Рада, Адміністрація Президента… Доводилося нескінченно пояснювати та переконувати чиновників.
Пам’ятаю розмову з тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою. Я казав: «Леоніде Даниловичу, подивіться на державний календар – у нас професійних свят більше, ніж самих днів у році! Є свята на будь-який смак: шахтарів, рибалок, пасічників… А от Дня фармацевта чомусь немає. Хоча професія для охорони здоров’я надважлива, зрозуміло, що добре жити без ліків, але неможливо».
Цей життєвий аргумент спрацював. Президент підтримав нашу ініціативу і підкреслив, що покладає на українську фармацію великі надії.
Історична розв’язка, яку я ніколи не забуду, настала у вересні 1999 р. Наш V Національний з’їзд зібрав 2500 делегатів – масштаб був таким, що про нас говорило навіть радіо «Німецька хвиля»! Пам’ятаю, як роботу з’їзду двічі переривали терміновими повідомленнями з Адміністрації Президента. Спочатку, 6 вересня, зачитали Указ про надання нашій академії статусу Національної – саме того дня наша рідна Українська фармацевтична академія стала Національним фармацевтичним університетом. А вже наступного дня, 7 вересня 1999 р., був підписаний довгоочікуваний Указ Президента про встановлення нашого професійного свята. Як зазначається в Указі Президента України, професійне свято засновано «…на підтримку ініціативи Міністерства охорони здоров’я України та враховуючи значний внесок працівників фармацевтичної галузі в охорону здоров’я населення…».
Так збулася наша давня мрія. Ми подарували це свято всій галузі, назавжди закріпивши престиж та значущість праці фармацевта для кожного українця. І тепер, коли ми з радістю вітаємо одне одного з нашим днем, я відчуваю неймовірну гордість за всіх фармацевтів і всіх, хто пов’язав життя з фармацією.
Віват, Фармація!
Валентин Черних
Підготовлено Інною Грабовою
Редакторська група
Автор