Медикалізація проблеми дитини може зняти з батьків тягар провини, але чи не позбавляє це їх активної ролі?
Батьки часто стикаються з почуттям провини, коли їхні діти мають труднощі. Одним зі способів полегшити цей тягар є пошук медичних пояснень для проблем дитини. Це може зняти з батьків відповідальність за те, що вони нібито спричинили ці проблеми. Однак, коли проблема повністю зводиться до діагнозу, розладу, особливостей мозку чи генетики, батьки можуть почуватися менш винними, але водночас і менш здатними впливати на ситуацію.
Виникає дилема: як відокремити батьків від звинувачень, не позбавляючи їх значущої ролі у відновленні та благополуччі дитини?
Саме тут на допомогу приходить сімейно-системний підхід. Він дозволяє батькам уникнути почуття повної провини, водночас усвідомлюючи свою участь у певних сімейних патернах та можливість їх змінити. Ключовим моментом є перехід від почуття провини до ролі спостережливого дослідника, який розуміє, що є аспекти, що перебувають під його контролем і можуть поступово призвести до позитивних змін.
Як зазначено в посібниках Parent Hope:
«Батьки можуть відігравати важливу роль у зменшенні симптомів, змінюючи спосіб взаємодії зі своїми дітьми. Таким чином, батьки усвідомлюють, що можуть відпустити почуття провини і повернути собі надію».
Батькам не потрібна додаткова провина, але й не слід ставити їх у позицію людей, які не мають жодного впливу на ситуацію.
Що кажуть самі батьки
Досвід батьків, які переживали почуття провини через складні емоційні та поведінкові проблеми своїх дітей, навчив мене багато чому. Мої дослідження серед батьків, чиї підлітки перебували на лікуванні, виявили важливий аспект: як позбутися провини, але при цьому розібратися, що батьки можуть змінити.
Батьки, з якими я спілкувалася після завершення лікування їхніх дітей, розповідали про усвідомлення того, що їхнє батьківство не завжди сприяло благополуччю дитини, але це не викликало у них почуття провини. Результати дослідження показали, що провина відступала, коли отримані знання були корисними, а не нав’язаними. Коли батьки самостійно усвідомлювали свою ненавмисну роль у тривалих симптомах дитини та бачили, що саме вони можуть змінити, почуття провини замінювалося надією.
Одна мати поділилася своїми думками:
«Просто маючи ці знання, я думаю, ви перестаєте відчувати: «Боже, я поганий батько»… Ви просто потрапили в якусь ситуацію і не усвідомлювали, що додаєте до неї або ускладнюєте вихід… Маючи ці знання… це допомагає вам рухатися далі».
Фраза «ви просто потрапили в якусь ситуацію» чудово ілюструє системний погляд. Батько чи мати не є ані лиходієм, ані стороннім спостерігачем того, що відбувається. Вони стали частиною сімейного патерну. І оскільки вони є його частиною, вони можуть діяти інакше.
Інша мати особливо чітко описала перехід від провини до активної позиції:
«Це не додало мені провини чи чогось подібного; це дало мені навички… Я знаю, що зробила все, що могла».
Ці батьки не були звільнені від відповідальності за те, що відбувалося, але й не були звинувачені. Їм допомогли задуматися про себе в контексті сімейної системи та знайти точки для змін.
Таке зростання активної позиції є прикладом того, що сімейна системна теорія називає «диференціацією себе».
Based on materials from : www.psychologytoday.com