Хірургічні втручання на мозку для лікування психічних розладів: сучасний погляд
Термін “лоботомія” викликає в уяві моторошні картини: пацієнт на каталці, тьмяно освітлена операційна, лікар з інструментом, схожим на крижаний шип. Хоча хірургія мозку для лікування психічних захворювань досі існує, вона кардинально відрізняється від методів минулого.
Ключові моменти
- Класична лоботомія досягла піку популярності у 1940-1950-х роках і майже зникла до 1960-х із появою антипсихотичних препаратів.
- Сучасна хірургія, керована візуалізацією, для лікування важкого, резистентного до терапії обсесивно-компульсивного розладу (ОКР) є далеким нащадком лоботомії.
- Сучасні процедури є цілеспрямованими та ретельно відібраними, проте доказова база залишається обмеженою.
- Історія лоботомії слугує уроком про небезпечне поєднання відчаю, слабких доказів та недостатнього контролю.
Що таке лоботомія?
Наприкінці 1935 року португальські неврологи почали руйнувати зв’язки між лобовими частками мозку та глибинними структурами у пацієнтів із важкими психічними розладами. Один із них був удостоєний Нобелівської премії у 1949 році за цю роботу. Американський невролог Волтер Фрімен згодом популяризував швидший “трансорбітальний” варіант, який проникав у мозок через очну ямку. Зрештою, було проведено десятки тисяч лоботомій.
Важливо розуміти контекст. Психіатричні лікарні були переповнені, ефективних методів лікування бракувало, і лоботомія видавалася надією. Її застосовували при шизофренії, важкій депресії, ОКР і навіть “психопатичній особистості”. Процедури проводилися нерівномірно: одне з недавніх історичних досліджень зазначає, що неформальними критеріями відбору були стать (жіноча) та незговірливість пацієнтки.
Чи був ефект?
Найкраща відповідь – “частково”, і здебільшого короткостроковий. В одному з перших звітів про 20 пацієнтів приблизно третина були описані як значно покращені, третина – помірно покращені, а третина – без змін. Однак подальше спостереження тривало лише кілька тижнів. Деякі пацієнти ставали спокійнішими та поверталися додому. Інші ставали апатичними, втрачали самоконтроль, розвивали судоми, а дехто помирали.
До 1960-х років класична лоботомія була переважно залишена з двох причин: по-перше, у 1955 році в США з’явився хлорпромазин – перший широко використовуваний антипсихотик; по-друге, наростання етичного обурення з боку фахівців та громадськості нарешті досягло критичної точки.
Тоді й зараз
Сучасні нащадки цієї практики називаються психохірургією і застосовуються для дуже невеликої групи пацієнтів: наприклад, людей із важким ОКР, які не реагують на медикаментозне лікування та експозиційну терапію. Відмінності від 1940-х років суттєві. Замість “сліпих” розрізів хірурги використовують МРТ-навігацію для створення мікроскопічних, точних уражень за допомогою сфокусованої радіації або лазерного випромінювання, або імплантують електроди для глибокої стимуляції мозку (DBS), яка може бути налаштована. FDA схвалило DBS для лікування важкого ОКР у 2009 році за спеціальною процедурою для рідкісних захворювань, що означає, що потенційна користь вважалася ймовірною, а не доведеною.
А результати? Мета-аналіз 38 досліджень показав, що близько 57% пацієнтів з резистентним ОКР позитивно відреагували на аблятивну хірургію або DBS, причому чіткої різниці між цими методами не виявлено. Це суттєво для людей, які вичерпали всі інші можливості, але також означає, що приблизно чотири з десяти пацієнтів не отримали полегшення.
Дослідження також малочисельні. В одному нещодавньому звіті розглядалися 10 пацієнтів, які пройшли лікування лазерною капсулотомією, а в іншому дослідженні вивчалися шість пацієнтів, пролікованих між 2017 і 2025 роками. Дослідники також зазначають, що когнітивні побічні ефекти здаються тонкими, але ще недостатньо вивчені.
Висновок
Психохірургія не зникла. Вона звузилася, і, зробивши це, замінила впевненість 1940-х років обережністю. Справжній урок епохи лоботомії полягає не в тому, що хірургія мозку для лікування психічних захворювань є вроджено жахливою. Це урок про те, що відбувається, коли лікування поширюється швидше, ніж докази його ефективності. Нагальним питанням сьогодні є те, як ми оцінюємо крайні методи лікування для людей, які вичерпали всі інші варіанти, і як ми гарантуємо, що доказова база буде актуальною.
Оригінал статті: www.psychologytoday.com