Деякі власники собак вважають, що їхнім самцям необхідна «жіноча ласка» для здоров’я. Замість стерилізації або уникнення місць скупчення тічних самок, вони роблять гірше: випускають улюбленця до зграї безпритульних псів, аби той «втішив інстинкти». Таке переконання ґрунтується на хибному уявленні, що без цього пес відчуває моральні страждання.
Важливо розуміти, що собаки, на відміну від людей, не мають психологічної чи соціальної потреби в сексі. Їхньою поведінкою керують виключно гормони та інстинкт розмноження.
Випускаючи собаку «погуляти», власники несвідомо сприяють появі нікому не потрібних вуличних метисів. Це призводить до збільшення кількості безпритульних тварин, які страждатимуть від холоду, голоду та загинуть під колесами автомобілів.
Розглянемо два можливі сценарії.
Перший сценарій: здоровий, добре вгодований домашній пес великої породи, найімовірніше, здолає своїх вуличних суперників і матиме потомство. Його гени потраплять до безпритульних зграй, посилюючи проблему бездомних тварин. Варто зазначити, що пес, який «спробував» спаровування хоча б раз, може стати ще більш некерованим, оскільки інстинкт закріплюється досвідом.
Другий сценарій є більш трагічним для самого домашнього пса. Вуличні зграї живуть за жорсткими законами. Якщо домашній пес спробує відбити самку, місцеві собаки можуть атакувати його гуртом. Зграя діє злагоджено, і навіть великого породистого пса вони здатні серйозно покалічити.
Крім того, не слід забувати про ризик зараження хворобами.
Спаровування з безпритульними собаками несе серйозний ризик. Серед них поширена трансмісивна венерична пухлина (саркома) – рак, що передається статевим шляхом. Також існує ймовірність зараження блохами, кліщами, глистами, лишаєм, сказом чи лептоспірозом через укуси під час бійок.
Популярна ілюзія про «імунітет дворняги» є хибною. Домашні улюбленці, які отримують належний догляд, харчування, живуть у теплі та регулярно вакцинуються, мають значно сильніший імунітет до інфекцій, ніж вуличні собаки. Те, що сприймається як «міцне здоров’я безпритульних», насправді є результатом жорсткого природного відбору, де слабкі цуценята гинуть у перші місяці життя. Домашній собака, не маючи досвіду вуличного виживання, може не впоратися зі специфічними венеричними інфекціями чи важкими травмами, які для зграї є буденністю. Ця ідея є безвідповідальною та вкрай небезпечною.
Можливо, колись власники собак стануть більш відповідальними, а за подібні витівки запровадять значні штрафи. Наразі залишається покладатися на свідомість та здоровий глузд.
Немає жодної шкоди для кобелів, якщо їх ніколи не допускатимуть до розмноження.
У професійному собаківництві для розведення допускаються лише найкращі представники породи, а решта живе як домашні улюбленці. Тварин, які не відповідають стандартам породи, не використовують для розмноження. Вони живуть у любові господарів, не відчуваючи жодного дискомфорту від відсутності виставок чи парувань.
Жоден собака у світі не захворів і не втратив розуму через відсутність спаровування. У дикій природі (на прикладі вовків) чи в зграях здичавілих собак право на спаровування мають переважно альфа-самці. Більшість самців у природі проживають життя, не залишаючи потомства. Це є біологічною нормою, де доступ до самки отримують далеко не всі, і ці тварини чудово з цим живуть.